Біогеоценозні екосистеми

Екосистемологія

За своєю будовою великі ландшафтні екосистеми - дуже складні. В їх межах об'єднуються лісові й лучні, рівнинні й горбисті, сухопутні й водні, річкові та озерні, природні й антропогенні, аграрні й урбаністичні та інші екосистеми. Від співвідношення їх площ залежать загальні функціональні риси та корисні для людини функції. У наступних розділах проаналізуємо антропогенну динаміку різних категорій ландшафтних екосистем і наслідки господарської діяльності на їх території. Тут лише відзначимо, що функціональні особливості цих екосистем відіграють визначальну роль у підтриманні стабільного розвитку природно-територіальних комплексів, формуванні напрямів розвитку народного господарства, його інфраструктури.

Серед функціональних властивостей провідне значення мають енергетична (здатність використання сонячної радіації для накопичення первинної продукції), біопродукційні (спроможність накопичувати корисні види біотичної продукції), водотрансформаційна (спроможність ефективної трансформації атмосферних опадів, перетворення поверхневого стоку води у внутрішньогрунтовий, протидіяння проявові руйнівних стихійних явищ: поверхневої та лінійної ерозії, повеней, зсувів, резервування в біогеоценотичні товщі запасів води для забезпечення вегетації рослин тощо), оздоровча (здатність забезпечити рекреаційні й естетичні потреби людини), захисна (властивість зменшити шкідливий вплив на довкілля зовнішніх шкідливих чинників, зокрема вітру), очисна (спроможність зменшити шкідливий вплив на довкілля і здоров'я людини техногенних забруднень), організаційна (здатність до самопідтримання стійкості та стабільності екосистеми, збереження саморегуляції спонтанних процесів і самозбереження) тощо. В ландшафтних екосистемах, насичених урбаністичними, промисловими та аграрними комплексами, особливе функціональне значення має потужність речовинно-енергетичних потоків із згаданих антропогенних систем до природних (передовсім, рідких, твердих, газоподібних та інформаційних забруднень) і здатність останніх долати ці антропогенні забруднення.

На жаль, до сьогодні не опрацьована екосистемологічна класифікація цих систем, нема загальноприйнятих лаконічних назв різноманітних поєднань біогеоценозів. Тому для характеристики територіального розмаїття ландшафтних екосистем, які за своїми розмірами можуть коливатися від десятків до сотень тисяч гектарів, ми вживатимемо такі назви, які відображатимуть їх просторову, структурну та екологічну специфіку, наприклад, Карпатська і Кримська гірські ландшафтні екосистеми, басейнові екосистеми південно-західного макросхилу Українських Карпат, басейнова екосистема верхів'я Дністра, басейнова екосистема озера Світязь, ландшафтна екосистема Розточчя, ландшафтна екосистема високогір'я Говерли, ландшафтна екосистема північної частини Пустомитівського адміністративного району, ландшафтна екосистема Львова та його зеленої зони і т.п.

Для означення відносно нескладних і невеликих за розмірами ландшафтних екосистем типу сукупності ділянки корінного ялицево-дубового лісу з похідними на його місці зрубами, луками, чагарниками, культурами смереки та рільними землями можна вживати термін Ю.П.Бяллович “біогеосистеми"" (наприклад, біогеосистеми" вологої мезотрофної ялицевої діброви у комплексі з прилеглими до неї у нижній частині схилу зрубами та луками).

Провінційні екосистеми. Основними природними чинниками, що зумовлюють специфіку і просторову структуру цих екосистем, є клімат і рельєф, а головними структурними компонентами - ландшафтні екосистеми, а також окремі, неповторні в інших провінціях, унікальні раритетні біогеоценозні екосистеми. Загальними біоморфологічними ознаками провінційної екосистеми є співвідношення площ різних високого рангу синтаксонів рослинних формацій і типів рослинності (лісових, чагарникових, лучних, степових тощо), наземних і водно-болотних екосистем, насичених відповідним складом консументів і редуцентів та ендемічних видів.

У літературі не знаходимо інформації про функціональні особливості провінційних екосистем. Наслідки наших досліджень й узагальнення даних геоботанічних, екологічних і фізико-географічних праць дають підстави для попередніх висновків про те, що провідними їх функціями мало б бути формування такої структури біогеоценотичного покриву, яка найбільше відповідає геолого-геоморфологічній будові території та кліматичним умовам, і збереження видової та ландшафтної біорізноманітності, передовсім ендемічних і раритетних таксонів і синтаксонів.

Біомні екосистеми. Структурними блоками біомних екосистем є провінційні та ландшафтні екосистеми. З огляду на їх величезні просторові (латеральні та радіальні) розміри, а також глобальний прояв їх функцій і значення у функціональній організації біосфери, виділення в їх межах структурних блоків меншої розмірності непотрібне. У формуванні біомно-екосистемної організації консорційні, парцелярна і біогеоценозна різноманітності стають неістотними. Основним критерієм вирізнення біомних екосистем є життєва форма автотрофних організмів (дерево, чагарник, трава тощо), які домінують у клімаксовим екосистемах, чи сформовані ними панівні типи рослинності (мохово-лишайниковий, чагарниковий, лісовий, степовий, напівпустельний тощо).

Головними факторами, що спричиняють просторову структуру біомної екосистеми є зональний радіаційний та гідротермічний режими (зональний клімат), відстань від берегів океану (континенталізація клімату) і рельєф місцевості (зумовлює висотну диференціацію ландшафтних і гірських провінційних екосистем). Основною функцією біомних екосистем є збереження зональної специфіки і просторової структури біомних екологічних комплексів відповідно до широтного розподілу енергетичних ресурсів, а також зональної різноманітності біотичних систем і забезпечення внутрішньобіомного і міжбіомного речовинно-енергетичного та інформаційного обміну, від якого залежить цілісність і стабільність біосфери.

Субстратні екосистеми. Дотепер у літературі немає ні поняття, ні структурно-функціональної характеристики цих екосистем. За умови, коли перед людством постають проблеми керування екологічними, соціальними, економічними, демографічними та іншими процесами в масштабах планети, вивчення структурних змін у плівці життя материків та океанів, їх впливу на зміни кліматичного режиму біосфери, латеральні речовинно-енергетичні потоки в межах біосфери, на її продукційну, організаційні, біогеохімічні, енвайронментальні та інші функціональні показники, заслуговують на увагу. Екосистемологія з цією метою може використати матеріали кліматології, землезнавства, ґрунтознавства, біогеографії, ресурсознавства, океанології, созології та інших наук. Проте вона мусить виробити свої власні підходи й методи вивчення цих складних і функціонально важливих глобальних структур.

Серед головних функцій субстратних екосистем слід назвати збереження генофонду рослинних, тваринних, мікробних організмів і грибів, біотичної й ландшафтної різноманітності та унікальних багатств зоогеографічних і флористичних царств, охорона шляхів міжконтинентальної і водної міграції тваринних організмів, передовсім перелітних птахів і риб. Це також підтримання біогеохімічних, водотрансформаційних і газових функцій біогеоценотичного покриву материкових та океанічних екосистем, від яких залежить потужність великого геологічного кругообігу, хімічний склад атмосфери та гідросфери, продукційну, ресурсна, редукційна і захисна характеристики цих екосистем і загалом біосфери.

Спеціальної екосистемологічної інтерпретації заслуговують не лише вирубування вологих тропічних лісів на Американському континенті. Не менш шкідливою є екстенсивна лісоексплуатація і щорічні великомасштабні пожежі в лісових біомних екосистемах Північної Азії, а також загальне обезлісення усіх континентів. Важливою також є оцінка наслідків забруднення атмосфери та гідросфери відходами промислового виробництва, передовсім сучасних північноамериканської та європейської цивілізацій, що супроводжується зменшенням концентрації озону в атмосфері, збільшенням у ній вмісту двооксиду вуглецю і загрозою парникового ефекту, підкисленням ґрунтів і лентичних прісноводних екосистем, погіршенням стійкості, стабільності та корисних функцій наземних і водних екосистем.

Біосфера. Як найбільша і неповторна екосистема, біосфера характеризується найскладнішою будовою. Вона є сферою життя, в ній повинні мати можливість існувати всі без винятку біотичні системи - від найдрібніших консорційних, до біосферних, відбуватися всі біотичні процеси - від молекулярних до біогеохімічних. Тому, за потреби, її структурними компонентами можна розглядати навіть консорції і біогеоценози, але для пізнання закономірностей її глобальної просторової і функціональної структури треба аналізувати глобальні блоки адекватних потужностей.

Основними компонентами її латеральної будови є біомні та провінційні екосистеми. В окремих випадках для аналізу можна використовувати показники й великих ландшафтних екосистем. Головними чинниками горизонтальної структури біосфери є сферична форма планети, що зумовлює надходження до діяльної поверхні Землі на різних географічних широтах різної кількості сонячної радіації, і клімат територій, формування якого зумовлене переважно довготним переміщенням повітряних мас - з океанів на суші та із суш на океани. Під взаємодією цих двох чинників формується планетна картина розподілу тепла й вологи, лише частково модифікована макрорельєфом території. Вона спричиняє глобальну зональність рослинного покриву, тваринного світу і ґрунтів, енергетичну й біогеохімічну специфіки біомних і провінційних екосистем, їх продуктивність та інші корисні функції.

Неабияке функціональне значення має радіальна структура біосфери. До її складу входять пронизані життям нижні шари атмосфери, верхні шари літосфери і ціла гідросфера (рис.2.11 і 3.4). Власне в товщі цих трьох сфер (у межах біосфери) В.І.Вернадський вирізнив визначальний для живої системи, організаційний блок - живу речовину, функціонування якої спричиняло структурно-функціональну суть біосфери протягом мільярдів років її існування.

У радіальній структурі біосфери є ще два надзвичайної ваги компоненти - це плівка життя та озоновий екран. Плівка життя, за В.І.Вернадським (1967), сформована в зоні стику вищезгаданих геосфер, які знаходяться в трьох основних станах - рідкому, твердому й газоподібному. Вона тонким шаром (від кільканадцяти сантиметрів до одної-двох сотень метрів) покриває земну кулю, в ній зосереджене життя рослин, тварин й мікроорганізмів, поза нею життя знаходиться в розсіяному стані. Саме вона виконує вирішальні енергетичну, організаційну, середовищетвірну, газову, біогеохімічну, продукційну та інші функції в біосфері. Еволюційні зміни в цій плівці зумовлювали еволюцію біосфери загалом. В антропогені вона стала основним середовищем життя й виробничої діяльності людини, добування харчової продукції та органічної сировини для різних галузей промисловості. .

Структура біосфери та її оточення (за Назаровим, 1974).

Рис. 3.4. Структура біосфери та її оточення (за Назаровим, 1974).

У функціональному плані синонімом плівки життя можна вважати ландшафтну сферу Ф.М.Мількова (1990). Структурно вона відрізняється від цієї плівки тим, що є потужнішою, оскільки охоплює прилеглі до плівки життя тонкі шари тропосфери і слабо змінене життям підґрунтя. Термін “біогеоценотичний покрив, за В.М.Сукачовим (1964), доречніше використовувати для означення тих ділянок плівки життя на суші, на яких добре виявлений рослинний і ґрунтовий покриви (Голубець, 19976).

Озоновий екран - нижній шар атмосфери до висоти 45-50 км, насичений озоном, який поглинає смертоносне ультрафіолетове випромінювання, довжиною хвиль до 280 н м. Найбільша концентрація озону відзначена на висотах 20-25 км від поверхні Землі. Його формування виявилося можливим лише з появою на планеті зелених рослин і поступовим накопиченням в атмосфері вільного кисню, з якого під впливом |електричних розрядів та ультрафіолетового опромінення утворюється 03 (рис.3.5). Без озонового захисту існування високоорганізованих живих істот на Землі було б неможливим.

Можлива історія атмосферного кисню та диоксиду вуглецю (за Руттеном, 1973): PAL - вміст у сучасній атмосфері, взятий за 1.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Біогеоценозні екосистеми“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА КОНЦЕПЦІЇ

  • Екосистемний рівень організації живого

  • Екосистемологія - фундаментальна галузь знань

  • Екосистемологія: об'єкт, предмет, методи і закони

  • Структура екосистемології та її місце в системі наук

  • Розділ 2. ОСНОВНІ СТУПЕНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОСИСТЕМ

  • Консорційні екосистеми

  • Парцелярні екосистеми

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Ландшафтні екосистеми

  • Провінційні екосистеми

  • Біомні екосистеми

  • Субстратні екосистеми

  • Глобальна екосистема - біосфера

  • Розділ 3. СТРУКТУРНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОСИСТЕМ

  • Біогеоценозні екосистеми
  • Енергетика

  • Продуктивність

  • Біотичний кругообіг

  • Саморегуляція, стійкість і стабільність

  • Міжекосистемні зв'язки

  • Розділ 4. ПРИРОДНА ДИНАМІКА ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОСИСТЕМ

  • Природна динаміка

  • Еволюція екосистем

  • Розділ 5. АНТРОПОГЕННИЙ ФАКТОР ТА АНТРОПОГЕННА ДИНАМІКА

  • Антропогенна трансформація екосистем

  • Сільськогосподарське освоєння та агроекосистеми

  • Урбанізація та урбоекосистеми

  • Водні екосистеми

  • Людина й біосфера

  • Розділ 6. ПРОБЛЕМИ КЕРУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

  • Екологічний потенціал

  • Засади керування

  • Питання сталого розвитку

  • ПІСЛЯМОВА