Розділ 3. СТРУКТУРНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОСИСТЕМ

Екосистемологія

Консорційні екосистеми. Частково їх характеристика наведена в розділі 2.1. їх базовим структурним компонентом є ядро (центральний організм), за рахунок речовинно-енергетичних ресурсів котрого існують інші компоненти екосистеми - облігатні консорти першого, другого та наступних концентрів (рис.2.1). Останні в структурно-функціональному плані відповідають трофічним рівням екосистеми, адже до першого концентру автотрофної консорції (ядро - зелена рослина) належать рослиноїдні тварини, до другого - хижаки першого порядку (пожирають фітофагів), до третього хижаки другого порядку (пожирають переважно хижаків першого порядку, або існують за рахунок накопиченої ними енергії) і т.д.

Деякі харчові зв

Рис. 3.1 Деякі харчові зв'язки в простій харчовій мережі (зо Риклефсом 1979)

Структура автотрофних консорцій значно ускладнюється наявністю факультативних консортів, головним чином першого концентру - фітофагів, які живляться фітомасою часто не лише особин ви^у, до якого належить ядро консорції, але й десятків інших видів (згадаймо для прикладу зайця, дику свиню, ондатру, польову мишу та інших поширених фітофагів).

Автотрофна консорція характеризується повночленним компонентним складом, характерним для біогеоценозних екосистем. У п межах є своє мікросередовище, яке відповідає просторові, зайнятому ядром консорції та облігатними консортами, жива й мертва органічна маса, що утворюється в процесі життєдіяльності організмів, свій редуцентний блок - сукупність ґрунтових сапрофагів, що мінералізують детрит. Унаслідок цього автотрофній консорції властиві всі без винятку екологічні функції - поглинання й трансформація сонячної енергії, кругообіг хімічних елементів, продукування біомаси, саморегуляція тощо. Функціональні показники консорційної екосистеми залежать від збалансованості її структури, тобто взаємовідносин між просторовими і функціональними блоками. Наприклад, добре розвинена крона дерева є кормовою базою для листоїдів, але надмірне розмноження останніх призводить до руйнування фотосинтетичного апарата і зменшення продуктивності фітомаси; збіднення сапротрофного блоку внаслідок перезволожений або забруднення ґрунту пестицидами чи важкими металами послаблює процес деструкції, вивільнення поживних елементів з мертвої органічної маси та їх надходження в новий біогеохімічний цикл (Антропогенні зміни.., 1994).

Як будь-які живі системи, консорційні екосистеми розвиваються в часі, змінюються під впливом різних екологічних чинників, їх структура залежить від віку, фізіологічного стану і стадій розвитку ядра консорції та її консортів. Тому повну інформацію про структурно-функціональну організацію автотрофної консорції багаторічного, скажімо, деревного виду можна зібрати лише на підставі тривалих досліджень, приурочених до різних вікових станів ядра, періодів розвитку нових органів (наприклад, генеративних), в умовах різних екологічних збурень (наприклад, посух, повеней, перезволожень, спалаху хвороб і шкідників). У цьому випадку доречним є вивчення мероконсорцій - консортивних угруповань окремих органів ядра консорції (квітів, плодів, листя, стебел, коренів тощо). Характерними видами взаємовідношень між організмами в межах консорції є мутуалізм, протокооперація, коменсалізм, хижацтво, паразитизм, аменсалізм, конкуренція та нейтралізм (Одум,1986; Веgоп,1995; табл. 3.1). У межах однієї консорції всі вони можуть проявлятися одночасно.

Специфічними структурно-функціональними ознаками вирізняються гетеротрофні консорції, ядрами котрих є тваринні організми. Вони переважно - неповночленні, зокрема ті, ядра яких ведуть рухомий спосіб життя (звірі, птахи, інші хребетні, безхребетні) не мають у своєму складі автотрофного і деструкційного блоків.

Таблиця 3.1

Характер взаємовідношень між організмами двох видів у межах консорції (за матеріалами Ю.Одума, 1986).

Біологічні видиНаслідок взаємовідношення
Тип взаємовідношення1*2
1. Нейтралізм0**0Взаємовплив відсутній
2. Конкуренція--Взаємне пригнічування обох видів
3. Аменсалізм-0Особини 2 пригнічують особину 1, не відчуваючи негативного впливу на себе
4. Паразитизм-+Особини паразита (2) живуть за рахунок 1 енергії особини господаря (1)
5. Хижацтво (і поїдання рослин)-+Особина хижака (2) поїдає жертву (1)
6. Коменсалізм+-1 Особина 1 (коменсал) мас користь від об'єднання, для особи 2 воно байдуже
7. Протокооперація++Взаємовідношення сприятливе для особин обох видів, але не обов'язково
8. Мутуалізм++Взаємовідношення обов'язково сприятливе для особин обох видів І

*) І - особина виду, що с ядром консорції,

2 - особини виду - консорта першого концентру,

**) 0 - відсутність впливу, "+” - вплив позитивний, - вплив негативний

Це - фактично рухомі консорційні комплекси, що мігрують від однієї до іншої автономних консорцій, стаючи тимчасово їх факультативними консортами. У пошуках корму, сприятливих умов розмноження і перезимовування вони можуть мігрувати навіть між провінційними, зональними або й материковими екосистемами (наприклад, перелітні птахи). Концентри таких гетеротрофних консорцій представлені, головним чином, паразитичними, мутуалістичними чи протокоопераційними облігатними безхребетними тваринами, бактеріями й мікроскопічними грибами (Ондатра.., 1966), а також факультативними хижаками.

Структура і функціональна організація консорційних екосистем вивчені дуже слабо, незважаючи на те, що від них у значній мірі залежить успіх існування цілих популяцій та біогеоценозних екосистем. З іншого боку, різноманітність структури консорцій, ядрами котрих є особини певної популяції рослини чи тварини, зумовлена різними спадковими особливостями, фізіологічним станом, віком, їх розташуванням у просторі парцелярної чи біогеоценозної екосистем, конкурентним впливом сусідніх консорцій. Все це свідчить про потребу пізнання структурно- функціональної організації цих консорцій з урахуванням згаданих параметрів, оскільки вони є не лише ознакою біорізноманітності й фактором стабільності популяційної консорції, але й відіграють визначальну організаційну функцію в парцелярних і біогеоценозних екосистемах. Узагальнено можна вважати, що останні являють собою функціональну єдність консорційних екосистем.

Парцелярні екосистеми можна характеризувати, з одного боку, як найменші однорідні ділянки біогеоценозної екосистеми, або біогеоценотичного покриву (плівки життя; Голубець, 1997 б) певної території, з другого, як сукупність споріднених за походженням, віком, структурою і функціональними зв'язками консорції. У цій сукупності виділяються панівні консорції одного-двох, рідше трьох-чотирьох едифікаторних видів і значна кількість другорядних (додаткових, доповнювальних) видів угруповання. Наприклад, у квасеницевосмерековій парцелі вологого мезотрофного квасеницевого- буково-смерекового лісу едифікаторні, структурна і функціональна роль належить консорціями смереки європейської, другорядна - консорціями видів трав'яно -чагарникового і мохового покриву, розвиненого на прогалинах між деревами смереки.

У зв'язку з цим, що біогеоценотичні парцели охоплюють цілу глибину біогеоценотичної товщини екосистеми (від верхівок рослин до кінчиків найглибших коренів чи глибини поширення ґрунтових гетеротрофів), окрім консорцій, їх структурними блоками можна вважати біогеоценотичні яруси і біогеоценотичні горизонти (біогеогоризонти), детально описані в біогеоценологічних працях (Дьілис, 1978; Биогеоценотический покров.., 1983; Номоконов, 1989) і в характеристиці біогеоценозних екосистем.

Під ярусами розуміємо шари надземних і підземних частин біогеоценозів які вирізняються за висотою рослинних організмів, з яких складаються їх автотрофні блоки. Наприклад, у вологій евтрофній ялицевій грабовій діброві можуть бути: перший яруседифікаторного виду - дуба, другий ярус - підгінної породи - граба, третій ярус - підліску (ліщина, бруслина, крушина), четвертий ярус - трав'яного вкриття з домінуванням яглиці звичайної. Зрозуміло, що якщо товщина кожного ярусу визначається за висотою притаманних йому рослин, то в його межах знаходяться всі нижні яруси, тобто верхній ярус своїм об'ємом охоплює всі нижні яруси, незалежно від їх кількості і потужності (рис.3.2).

Вертикальна будова лісового біогеоценозу (за Мазингом, 1973).

Рис.3.2. Вертикальна будова лісового біогеоценозу (за Мазингом, 1973).

А - біогеоценотичні горизонти, Б - яруси лісостану.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. СТРУКТУРНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОСИСТЕМ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА КОНЦЕПЦІЇ

  • Екосистемний рівень організації живого

  • Екосистемологія - фундаментальна галузь знань

  • Екосистемологія: об'єкт, предмет, методи і закони

  • Структура екосистемології та її місце в системі наук

  • Розділ 2. ОСНОВНІ СТУПЕНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОСИСТЕМ

  • Консорційні екосистеми

  • Парцелярні екосистеми

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Ландшафтні екосистеми

  • Провінційні екосистеми

  • Біомні екосистеми

  • Субстратні екосистеми

  • Глобальна екосистема - біосфера

  • Розділ 3. СТРУКТУРНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОСИСТЕМ
  • Біогеоценозні екосистеми

  • Енергетика

  • Продуктивність

  • Біотичний кругообіг

  • Саморегуляція, стійкість і стабільність

  • Міжекосистемні зв'язки

  • Розділ 4. ПРИРОДНА ДИНАМІКА ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОСИСТЕМ

  • Природна динаміка

  • Еволюція екосистем

  • Розділ 5. АНТРОПОГЕННИЙ ФАКТОР ТА АНТРОПОГЕННА ДИНАМІКА

  • Антропогенна трансформація екосистем

  • Сільськогосподарське освоєння та агроекосистеми

  • Урбанізація та урбоекосистеми

  • Водні екосистеми

  • Людина й біосфера

  • Розділ 6. ПРОБЛЕМИ КЕРУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

  • Екологічний потенціал

  • Засади керування

  • Питання сталого розвитку

  • ПІСЛЯМОВА