Консорційні екосистеми. Частково їх характеристика наведена в розділі 2.1. їх базовим структурним компонентом є ядро (центральний організм), за рахунок речовинно-енергетичних ресурсів котрого існують інші компоненти екосистеми - облігатні консорти першого, другого та наступних концентрів (рис.2.1). Останні в структурно-функціональному плані відповідають трофічним рівням екосистеми, адже до першого концентру автотрофної консорції (ядро - зелена рослина) належать рослиноїдні тварини, до другого - хижаки першого порядку (пожирають фітофагів), до третього хижаки другого порядку (пожирають переважно хижаків першого порядку, або існують за рахунок накопиченої ними енергії) і т.д.
Рис. 3.1 Деякі харчові зв'язки в простій харчовій мережі (зо Риклефсом 1979)
Структура автотрофних консорцій значно ускладнюється наявністю факультативних консортів, головним чином першого концентру - фітофагів, які живляться фітомасою часто не лише особин ви^у, до якого належить ядро консорції, але й десятків інших видів (згадаймо для прикладу зайця, дику свиню, ондатру, польову мишу та інших поширених фітофагів).
Автотрофна консорція характеризується повночленним компонентним складом, характерним для біогеоценозних екосистем. У п межах є своє мікросередовище, яке відповідає просторові, зайнятому ядром консорції та облігатними консортами, жива й мертва органічна маса, що утворюється в процесі життєдіяльності організмів, свій редуцентний блок - сукупність ґрунтових сапрофагів, що мінералізують детрит. Унаслідок цього автотрофній консорції властиві всі без винятку екологічні функції - поглинання й трансформація сонячної енергії, кругообіг хімічних елементів, продукування біомаси, саморегуляція тощо. Функціональні показники консорційної екосистеми залежать від збалансованості її структури, тобто взаємовідносин між просторовими і функціональними блоками. Наприклад, добре розвинена крона дерева є кормовою базою для листоїдів, але надмірне розмноження останніх призводить до руйнування фотосинтетичного апарата і зменшення продуктивності фітомаси; збіднення сапротрофного блоку внаслідок перезволожений або забруднення ґрунту пестицидами чи важкими металами послаблює процес деструкції, вивільнення поживних елементів з мертвої органічної маси та їх надходження в новий біогеохімічний цикл (Антропогенні зміни.., 1994).
Як будь-які живі системи, консорційні екосистеми розвиваються в часі, змінюються під впливом різних екологічних чинників, їх структура залежить від віку, фізіологічного стану і стадій розвитку ядра консорції та її консортів. Тому повну інформацію про структурно-функціональну організацію автотрофної консорції багаторічного, скажімо, деревного виду можна зібрати лише на підставі тривалих досліджень, приурочених до різних вікових станів ядра, періодів розвитку нових органів (наприклад, генеративних), в умовах різних екологічних збурень (наприклад, посух, повеней, перезволожень, спалаху хвороб і шкідників). У цьому випадку доречним є вивчення мероконсорцій - консортивних угруповань окремих органів ядра консорції (квітів, плодів, листя, стебел, коренів тощо). Характерними видами взаємовідношень між організмами в межах консорції є мутуалізм, протокооперація, коменсалізм, хижацтво, паразитизм, аменсалізм, конкуренція та нейтралізм (Одум,1986; Веgоп,1995; табл. 3.1). У межах однієї консорції всі вони можуть проявлятися одночасно.
Специфічними структурно-функціональними ознаками вирізняються гетеротрофні консорції, ядрами котрих є тваринні організми. Вони переважно - неповночленні, зокрема ті, ядра яких ведуть рухомий спосіб життя (звірі, птахи, інші хребетні, безхребетні) не мають у своєму складі автотрофного і деструкційного блоків.
Таблиця 3.1
Характер взаємовідношень між організмами двох видів у межах консорції (за матеріалами Ю.Одума, 1986).
| Біологічні види | Наслідок взаємовідношення | ||
| Тип взаємовідношення | 1* | 2 | |
| 1. Нейтралізм | 0** | 0 | Взаємовплив відсутній |
| 2. Конкуренція | - | - | Взаємне пригнічування обох видів |
| 3. Аменсалізм | - | 0 | Особини 2 пригнічують особину 1, не відчуваючи негативного впливу на себе |
| 4. Паразитизм | - | + | Особини паразита (2) живуть за рахунок 1 енергії особини господаря (1) |
| 5. Хижацтво (і поїдання рослин) | - | + | Особина хижака (2) поїдає жертву (1) |
| 6. Коменсалізм | + | - | 1 Особина 1 (коменсал) мас користь від об'єднання, для особи 2 воно байдуже |
| 7. Протокооперація | + | + | Взаємовідношення сприятливе для особин обох видів, але не обов'язково |
| 8. Мутуалізм | + | + | Взаємовідношення обов'язково сприятливе для особин обох видів І |
*) І - особина виду, що с ядром консорції,
2 - особини виду - консорта першого концентру,
**) 0 - відсутність впливу, "+” - вплив позитивний, - вплив негативний
Це - фактично рухомі консорційні комплекси, що мігрують від однієї до іншої автономних консорцій, стаючи тимчасово їх факультативними консортами. У пошуках корму, сприятливих умов розмноження і перезимовування вони можуть мігрувати навіть між провінційними, зональними або й материковими екосистемами (наприклад, перелітні птахи). Концентри таких гетеротрофних консорцій представлені, головним чином, паразитичними, мутуалістичними чи протокоопераційними облігатними безхребетними тваринами, бактеріями й мікроскопічними грибами (Ондатра.., 1966), а також факультативними хижаками.
Структура і функціональна організація консорційних екосистем вивчені дуже слабо, незважаючи на те, що від них у значній мірі залежить успіх існування цілих популяцій та біогеоценозних екосистем. З іншого боку, різноманітність структури консорцій, ядрами котрих є особини певної популяції рослини чи тварини, зумовлена різними спадковими особливостями, фізіологічним станом, віком, їх розташуванням у просторі парцелярної чи біогеоценозної екосистем, конкурентним впливом сусідніх консорцій. Все це свідчить про потребу пізнання структурно- функціональної організації цих консорцій з урахуванням згаданих параметрів, оскільки вони є не лише ознакою біорізноманітності й фактором стабільності популяційної консорції, але й відіграють визначальну організаційну функцію в парцелярних і біогеоценозних екосистемах. Узагальнено можна вважати, що останні являють собою функціональну єдність консорційних екосистем.
Парцелярні екосистеми можна характеризувати, з одного боку, як найменші однорідні ділянки біогеоценозної екосистеми, або біогеоценотичного покриву (плівки життя; Голубець, 1997 б) певної території, з другого, як сукупність споріднених за походженням, віком, структурою і функціональними зв'язками консорції. У цій сукупності виділяються панівні консорції одного-двох, рідше трьох-чотирьох едифікаторних видів і значна кількість другорядних (додаткових, доповнювальних) видів угруповання. Наприклад, у квасеницевосмерековій парцелі вологого мезотрофного квасеницевого- буково-смерекового лісу едифікаторні, структурна і функціональна роль належить консорціями смереки європейської, другорядна - консорціями видів трав'яно -чагарникового і мохового покриву, розвиненого на прогалинах між деревами смереки.
У зв'язку з цим, що біогеоценотичні парцели охоплюють цілу глибину біогеоценотичної товщини екосистеми (від верхівок рослин до кінчиків найглибших коренів чи глибини поширення ґрунтових гетеротрофів), окрім консорцій, їх структурними блоками можна вважати біогеоценотичні яруси і біогеоценотичні горизонти (біогеогоризонти), детально описані в біогеоценологічних працях (Дьілис, 1978; Биогеоценотический покров.., 1983; Номоконов, 1989) і в характеристиці біогеоценозних екосистем.
Під ярусами розуміємо шари надземних і підземних частин біогеоценозів які вирізняються за висотою рослинних організмів, з яких складаються їх автотрофні блоки. Наприклад, у вологій евтрофній ялицевій грабовій діброві можуть бути: перший яруседифікаторного виду - дуба, другий ярус - підгінної породи - граба, третій ярус - підліску (ліщина, бруслина, крушина), четвертий ярус - трав'яного вкриття з домінуванням яглиці звичайної. Зрозуміло, що якщо товщина кожного ярусу визначається за висотою притаманних йому рослин, то в його межах знаходяться всі нижні яруси, тобто верхній ярус своїм об'ємом охоплює всі нижні яруси, незалежно від їх кількості і потужності (рис.3.2).
Рис.3.2. Вертикальна будова лісового біогеоценозу (за Мазингом, 1973).
А - біогеоценотичні горизонти, Б - яруси лісостану.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. СТРУКТУРНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОСИСТЕМ“ на сторінці 2. Приємного читання.
