Розділ «5.8. Геоекологічне обґрунтування проектування лісогосподарських природно-технічних геосистем»

- розміщення нових запасів лісу на таких ділянках території, де доступне їхнє добування і де воно не загрожує безпеці розташованих поруч лісових біогеоценозів;

- обов'язкове збереження при проведенні всіх лісогосподарських заходів продуктивності лісових ґрунтів, для чого не повинні порушуватися структура ґрунту, запаси поживних речовин у ґрунті та їхній водний режим у межах території лісогосподарських ГТС. Укріплюючи функціональні зв'язки між елементами лісогосподарських об'єктів, усі розглянуті вище заходи активно сприяють перетворенню цих об'єктів у стійкі просторово-часові системи, які мають добрі показники при виконанні як соціально-економічних, так і геоекологічних функцій.

Принцип територіальної диференціації. Урахування місцевих територіальних особливостей лісових ландшафтів визначає характер усіх основних лісогосподарських операцій. Так, рубки догляду здійснюються переважно на ділянках з достатком малоцінних (найчастіше дрібнолистих) молодих насаджень, які заважають нормальному розвиткові цінних в економічному відношенні деревостоїв. Санітарні рубки звичайно охоплюють ділянки з великою концентрацією хворих дерев, іноді ці ділянки підлягають вибірковій обробці отрутохімікатами. У ході експлуатаційних лісозаготівель суцільні рубки проводяться на ділянках з пануванням спілих одновікових насаджень, а вибіркові рубки - на ділянках з різновіковим деревостоєм. Лісозаготівельні роботи в регіонах з переважанням суходільних просторів здійснюються, як правило, у теплі сезони року, а в заболочених місцевостях - узимку, після замерзання боліт.

Принцип територіальної диференціації реалізується і при вирішенні багатьох інших питань. Прикладом може бути визначення конкретного місцеположення та загальної площі ділянок, котрі доцільно зайняти під лісові культури. Річ у тому, що масиви лісових культур порівняно з природними лісовими спільнотами суттєво збіднені багатьма елементами: у них обмежений видовий склад рослинності, немає підліску, нечисленні представники фауни. Одноманітність лісових культур при надто широкому розповсюдженні їх може порушити структуру сформованих тут раніше біогеоценозів, знизити їхню стійкість до несприятливих впливів зовнішніх факторів та, крім цього, нанести збитків місцевим лісам як рекреаційним угіддям. Саме тому питання про розміщення лісових культур і допустиме співвідношення їхньої площі із площею природних лісових масивів у кожному конкретному випадку слід вирішувати окремо, виходячи із специфіки місцевих умов.

Управління лісогосподарськими ПТГС рекреаційного профілю також реалізується на основі постійного врахування принципу територіальної диференціації. Специфіка місцевих умов (як природних, так і антропогенних) передусім визначає їхнє просторове положення, площу та внутрішню структуру. У ході проектування цих систем особливе значення в геоекологічному відношенні має забезпечення стійкості лісових біоценозів до рекреаційних навантажень. Присутність у лісі навіть однієї людини не проходить для природи даремно. Збирання квітів, ягід і грибів певною мірою підриває самовідновлення рослин. Вогнище на 5-7 років робить ґрунт практично безплідним. Поява людей та шум непокоять тварин, витісняють багатьох із них у більш затишні ділянки лісу. Головним же фактором впливу людини на природу в рекреаційних лісах є ходіння по їхній території, у результаті чого витоптуються трави, гине молодий підріст, потерпають глибоких змін лісова підстилка та ґрунти. Тому проекти створення й експлуатації даних геотехсистем мають передбачати здійснення таких заходів, які не тільки охороняли б місцеві біогеоценози від деградації, але й поліпшували б рекреаційні і санітарно-гігієнічні показники лісів.

Заходи із забезпечення (або підвищення) стійкості лісових ландшафтів до рекреаційних навантажень також безпосередньо пов'язані з реалізацією принципу територіальної диференціації. Характер цих заходів більшою мірою визначається їхньою приуроченістю до функціональних зон ПТГС, тому необхідним є проведення функціонального зонування їхньої території за інтенсивністю рекреаційного навантаження та його специфікою. Наприклад, можуть виділятися зони інтенсивного, середнього та слабкого відвідування з визначенням особливостей діяльності відпочиваючих у кожній з них. Саме це визначає вирішення питань про заходи із забезпечення охорони природи на їхній території.

Ще одним шляхом реалізації принципу територіальної диференціації може стати організація земельної території в межах деяких ПТГС на основі врахування даних про оптимальну лісистість, тобто встановлення таких співвідношень лісових і безлісих площ за яких максимально проявляються захисні та природорегулюючі властивості лісу. У різних природних умовах (залежно від характеру природних зон, рельєфу, ґрунтів тощо) оптимальна лісистість може істотно змінюватися. Так, наприклад, при невеликих уклонах місцевості в лісостеповій зоні вона звичайно становить 5-10 %, а в зонах середньої та північної тайги - 40-50 %.

Принцип управління і контролю. Урахування цього принципу передбачає необхідність проектування режиму функціонування ПТГС і методи управління ним, включаючи управління спеціально створеними підсистемами контролю. У зв'язку зі специфікою лісогосподарських об'єктів у більшості лісгоспів такі заходи, як посів І посадка лісу, сприяння його природному відновленню, догляд за лісовими культурами, боротьба з лісовими пожежами, захист лісу від шкідників і багато інших — це звичайні складові виробничої діяльності, які мають своєчасно плануватися та бути об'єктом науково обґрунтованого управління.

Ширші завдання природоохоронного характеру належить вирішувати блокам управління лісогосподарських ПТГС рекреаційного профілю. Одним із головних завдань, які вирішують блоки управління лісогосподарських ГТС рекреаційного профілю, є забезпечення стійкості лісових біогеоценозів до рекреаційних навантажень. Для цього після зонування території ПТГС за інтенсивністю відвідування визначається допустима величина навантаження. Вона встановлюється не для зони в цілому, а стосовно конкретних типів існуючих в них лісів, які мають різну стійкість до рекреаційних навантажень.

Управління кількістю відвідувачів у розрахунку на одиницю площі конкретних лісових ландшафте проводиться різними шляхами. Ці шляхи можуть бути такими:

- установлення на місцевості покажчиків, які дозволяють спрямувати потоки відпочиваючих у певні місця (на береги лісових річок і озер, до галявин тощо);

- створення раціонально прокладеної дорожньо-стежкової мережі, яка локалізує пересування відвідувачів;

- вивішування плакатів з вимогами до поведінки відпочиваючих в рекреаційних лісах;

- улаштування спеціальних майданчиків для ігор, установки наметів тощо.

При добрій організації ці заходи дають великий ефект. Так, наприклад, досвід показує, що в палатковому таборі на площі в 1 га можна протягом трьох місяців без збитків для природи забезпечити нічліг приблизно 10 тис. туристів і стоянку 2,5 тис. автомобілів, у той час як невелика група неорганізованих туристів може довести таку ж площу до незадовільного стану за одну добу!

Необхідною умовою підтримки сприятливого геоекологічного становища в лісогосподарських ГТС є регулярне здійснення контролю за станом природного середовища на їхній території, а також за характером лісогосподарських заходів. Здійснювати цей контроль обов'язково повинні представники двох різних органів - блоку управління даної геотехсистеми та вищої (з позиції повноважень) територіальної позавідомчої Служби охорони природи і раціонального природокористування.

Отже, виходячи з різноманітності лісогосподарських геотехсистем, шляхи реалізації геоекологічні их принципів при їхньому проектуванні також є різними. Так, при створенні лісогосподарських об'єктів експлуатаційного профілю як просторово-часових систем реалізується правило постійного користування лісом. Підвищення стійкості лісових ландшафтів до рекреаційних навантажень забезпечується реалізацією принципу територіальної диференціації шляхом проведення функціонального зонування території за інтенсивністю рекреаційного навантаження та його специфікою.