Розділ «5.6. Геоекологічне обґрунтування проектування водогосподарських природно-технічних геосистем»

Крім забезпечення чистоти води у водосховищі, природоохоронні заходи можуть бути спрямовані й на вирішення інших завдань, наприклад, на захист іхтіофауни від несприятливих антропогенних впливів. У територіальному відношенні ці заходи також стосуються багатьох ділянок геотехсистеми:

- греблі та навкологреблевого простору (створення рибопідйомників і рибоходів, що дозволяють рибам у процесі міграції долати греблю);

- різних пунктів у межах акваторії водосховища (спорудження загороджувальних пристроїв перед водозаборами для захисту від них молоді риб);

- шлюзів греблі й турбіни ГЕС (регулювання рівня водосховища і річки нижче греблі для створення сприятливих умов нересту). Заходи із запобігання або уповільнення абразії та ерозії проводяться в багатьох ділянках берегових схилів; для захисту від затоплення та підтоплення низькі ділянки узбережжя огороджуються дамбами і валами, тут же споруджуються дренажні канали, а іноді й насосні станції для відкачки води. Таким чином, заходи з надійної охорони природних елементів ГТС мають бути різноманітними та повсюдними.

Принцип профілактичності природоохоронних заходів. Досвід, накопичений у практиці гідротехнічного будівництва, свідчить, що економія на профілактичних заходах завжди обходиться дорожче, ніж їхнє своєчасне проведення як за рахунок несприятливих змін у природі та господарстві, так і у зв'язку з істотним підвищенням матеріальних витрат при вимушеному прийнятті захисних заходів, які нерідко набувають характеру рекультиваційних. Для кожного з етапів створення та експлуатації водогосподарських ПТГС можуть бути виділені особливі групи природоохоронних профілактичних заходів:

I. Заходи, фактична реалізація яких пов'язана безпосередньо з періодом проектування. Це дуже специфічні заходи, які встигають зіграти свою конструктивну роль ще до остаточного затвердження проекту, потім ніде не значаться і, відповідно, не здійснюються. По суті -це "закриття" тих варіантів проекту, які при експертизі отримують недостатньо високу оцінку в геоекологічному відношенні (напр., відмова від варіанта спорудження водосховища на річці для збереження на ній колоній бобрів; відмова від варіанта підвищення рівня водосховища до певної відмітки з метою уникнення загибелі великих масивів цінних лісів від затоплення та ін.).

II. Заходи, пов'язані з етапом відчуження земель під гідротехнічні об'єкти та зони їхнього впливу. їхня мета полягає в тому, щоб в період закриття сільськогосподарських і промислових виробництв, а також при виселенні з відчужуваної території місцевих жителів не допустити дій, які можуть несприятливо вплинути на місцеву природу (запобігання викидам залишків добрив та інших речовин, запобігання пожежам, збереження лісової рослинності на ділянках, що не підлягають затопленню тощо).

Ш. Заходи, пов'язані з етапом будівництва технічних елементів ГТС поділяються на дві підгрупи: 1) заходи з метою захисту місцевої природи від порушень, характерних для періоду проведення будівельних робіт, - запобігання забрудненню поверхневих і підземних вод будівельним сміттям, бензином тощо; організація захисту лісів від вирубок і пожеж; організація захисту тваринного світу від браконьєрів та ін.; 2) створення природоохоронних пристроїв, які почнуть функціонувати після початку експлуатації ПТГС, - будівництво очисних споруд, огородження цінних у геоекологічному відношенні ділянок узбережжя дамбами тощо.

IV. Заходи, що безпосередньо застосовуються після вводу в дію водогосподарських систем. До цього часу більшість природоохоронних пристроїв і споруд уже створені й виконують свої функції чи самостійно (протиерозійні бетонні лотки на водотоках), чи за допомогою людини (напр., рибопідйомники, що потребують управління їхньою діяльністю). Основна частина заходів у цей період полягає у зміні режиму функціонування ПТГС за тієї ж технології, наприклад, збільшення подання води навесні через шлюзи греблі і турбіни ГЕС для сприятливого розвитку заплавних фітоценозів у долинах річок нижче водосховища. В інших випадках проблеми розв'язуються шляхом застосування нової технології або безпосереднього захисту тих чи інших елементів природи без зміни характеру основних техногенних впливів.

Реалізація принципу територіальної диференційованості при створенні водогосподарських об'єктів набуває величезного значення у зв'язку з постійним зростанням цінності земель, що потребує їхнього найбільш раціонального використання, яке можливе лише при дуже диференційованому (фактично індивідуальному) підході до особливостей природних і господарських умов. Важливо Й те, що завдяки прогресу в будівництві атомних і теплових електростанцій, а також розвитку всіх видів транспорту в наш час відпала необхідність "будь-якою ціною" перетворювати риси в могутні джерела енергії й транспортні шляхи, тобто річні системи тепер мають набагато більше шансів зберегти свою природну специфіку.

Територіальні особливості природних умов при схожих видах водогосподарської діяльності можуть бути джерелом дуже різних наслідків. Прикладом можуть служити явища, які спостерігаються при створенні водосховища. Якщо воно споруджується на території з крихкими фунтами (піски, леси тощо), то провідним процесом еволюції штучних водойм стає абразія берегових схилів. У результаті розмиваються цінні землі на площі в декілька тисяч гектарів, водосховища міліють і скорочують свій корисний об'єм. На територіях з плоским рівнинним рельєфом наслідком спорудження водосховищ стає поява дуже великих площ зон тимчасового затоплення та підтоплення, де панують процеси заболочування ґрунтів, загибелі суходільної рослинності, скорочення сільськогосподарських угідь.

Принцип територіальної диференціації лежить в основі багатьох тенденцій, які намітилися у сучасній практиці гідротехнічного проектування (напр., недоцільність подальшого створення великих водосховищ на рівнинних ріках, небажаність спорудження водосховищ будь-якого розміру в гирлах цих річок та ін.).

Принцип управління і контролю. Необхідно проектувати не тільки режим функціонування ПТГС, але й методи управління нею, у тому числі управління діяльністю спеціально створеного контролюючого органу. У цьому геоекологічному принципі проектування центральне місце відведено ролі керування. Відомчий підхід до проектування, створення та експлуатації водогосподарських об'єктів часто знижує їхні геоекологічні показники. Характерним прикладом може бути регулювання рівня водосховищ: як правило, при його здійсненні переслідується лише одна мета - отримання максимуму електроенергії; іхтіофауна ж при цьому потерпає істотних втрат. Узимку через турбіни ГЕС скидаються такі великі об'єми води, що риба у водосховищах страждає від нестачі кисню, а навесні й на початку літа, коли вона на нижчих ділянках потребує високої води, починається наповнення водосховищ, і тому рівень води в річках падає. При цьому нерестовища міліють, ікра обсихає, а молодь гине у водоймах, що відокремлюються від річки.

Значні порушення природи пов'язані також з тим, що багато із запланованих природоохоронних заходів, які в проекті намічаються до виконання в останню чергу, так і залишаються нереалізованими або через нестачу часу (дати пуску об'єктів, як правило, не переносяться), або через відсутність коштів (звичайним є їхні перевитрати на спорудження "основних" елементів об'єкта). Також серйозних втрат гідробіоценозам багатьох водогосподарських ГТС завдають аварійні скиди у водойми забруднених промислових стоків або стоків із тваринницьких комплексів, розмиви паводковими водами хімікатів, які складуються на заплаві та ін.

Для запобігання цим та іншим подібним явищам мають застосовуватися спеціальні організаційні заходи. Серед них можна назвати такі:

- обов'язкове залучення до складання проекту фахівців геоекологічного профілю, які мають позавідомчий статус,

- організація суворого контролю за своєчасним здійсненням природоохоронних заходів у процесі створення та експлуатації водогосподарських систем;

- жорсткість правил приймання гідротехнічних об'єктів від будівельників для їхнього вводу в експлуатацію.

Необхідно відмітити, що навіть найдосконаліше управління природоохоронною діяльністю в кожній з окремо взятих водогосподарських ПТГС, як правило, не може забезпечити успішного розв'язання всіх проблем, які виникають у цій сфері. Річ у тому, що одні й ті ж території практично завжди піддаються одночасному впливу декількох різних за профілем ПТГС, при цьому впливи ці (як прямі, так і опосередковані) накладаються один на одного, що може призвести до дуже важко передбачуваних наслідків.

За таких умов координаційну діяльність з охорони природи та раціонального використання природних ресурсів мають здійснювати єдині (у територіальному плані) дуже компетентні в питаннях природокористування позавідомчі органи, які наділені великими повноваженнями. Діяльність таких органів раціонально обмежувати площею басейнів річок - басейновий принцип управління найповніше відповідає вимогам системного підходу до керування водними ресурсами.