Розділ «ТЕМА 4. АУДИТОРСЬКИЙ РИЗИК І ОЦІНЮВАННЯ СИСТЕМИ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ»

Практикою аудиту визначено, що максимальний аудиторський ризик не повинен перевищувати 5%, а мінімальний має бути у межах 1%.

Для визначення "оптимальної" величини аудиторського ризику необхідно скористатися умовою, що ризик, пов'язаний з двома першими показниками, виникає ще до аудиторської перевірки і безпосередньо від аудитора не залежить. Цей ризик повинен бути спеціально розглянутий аудитором, ідентифікований та оцінений, і він може бути значним. У зв'язку із чим показники BP та РК будемо вважати по 100%.

Ризик невиявлення аудитором певних перекручень (показник РН) напряму залежить від правильності застосування ним тестів та аналітичних процедур, що дає можливість застосувати мінімальну величину — 1%.

Тому формула оптимальної величини аудиторського ризику така:

За цим питанням необхідно ще раз звернутися до того виду аудиту, який базується на ризику (див. тему 1 модулю І). Так як при використанні саме означеного виду аудиту найбільшу увагу приділяють з'ясуванню величини аудиторського ризику.

При цьому підході з'ясовують найбільш суттєві позиції об'єкта перевірки (наприклад, фінансової звітності) з урахуванням особливостей діяльності підприємства, яке перевіряється (галузі, структури управління, організації системи обліку і контролю, їх методики та інші фактори), а також зони ризику за всіма напрямами аудиторської перевірки, тобто місця, де є більш висока вірогідність виникнення помилок або обману.

Пункт 6 МСА 315 [13] передбачає, що для оцінки ризиків аудитор повинен виконати низку процедур (відповідних дій), які мають включати таке:

а) подання запитів до управлінського персоналу та інших працівників суб'єкта господарювання, які, на думку аудитора, можуть мати інформацію, яка, ймовірно, може допомогти при ідентифікації ризиків суттєвого викривлення внаслідок шахрайства або помилки див. параграф Д6);

б) аналітичні процедури (див. параграфи Д7—Д10);

в) спостереження та перевірка (див. параграф Д11).

Крім того, аудитор повинен використовувати інформацію, яку він одержав у результаті попереднього аудиту в суб'єкта господарювання, а також з'ясувати: які відбулися зміни та як вони можуть вплинуть на доречність такої інформації для поточного аудиту.

Аудитор повинен оцінити, чи облікова політика суб'єкта господарювання є прийнятною відповідно галузевих аспектів його діяльності та чи відповідає вона застосованій концептуальній основі фінансової звітності.

Такий підхід до проведення аудиту є найбільш перспективним, оскільки він більш економічний у зв'язку із тим, що скорочується строк проведення аудиторської перевірки, її трудомісткість і підвищується ефективність.

4. Види викривлень в обліку та звітності. Шахрайство та помилка

Викривлення у фінансовій звітності клієнта є практично завжди. У зв'язку із чим ця категорія досліджується в окремому МСА 450 "Оцінка викривлень, ідентифікованих під час аудиту" [13].

Під час перевірки аудитор може визначити певну невідповідність бухгалтерської документації, розбіжності даних звітності, Оборотної відомості за синтетичними рахунками, Головної книги, регістрів обліку, первинних і зведених документів тощо.

Аудитор повинен визначити характер цих викривлень, які ще називають відхиленнями чи перекрученнями:

- суттєві викривлення;

- несуттєві викривлення;

- викривлення, що здійснені навмисно;