Створення наділеного широкими повноваженнями Європейського центрального банку становить собою якісно новий етап у розвитку європейської інтеграції. Як і національні центральні банки, він має бути незалежним від політичної влади. Більш того, якщо кожному національному центральному банку протистоїть один уряд, що має у своєму розпорядженні сильні засоби політичного тиску, Євробанку протистоять роз'єднані уряди національних держав, інтереси яких, як правило, розходяться. Тому ЄЦБ має якісно інший ступінь волі.
Серед безлічі теорій, що пояснюють цей феномен, виділяється своєю оригінальністю так звана теорія делегування. На думку її адептів, уряди споконвічно порочні в кредитно-грошовому відношенні: вони ведуть постійну гру зі своїми народами, бажаючи з першою нагодою надрукувати гроші, щоб зірвати емісійний дохід чи спровокувати раптову інфляцію, для того щоб знецінити свої боргові зобов'язання. У зв'язку з цим уряди й вирішили передати свої повноваження в сфері кредитно-грошової політики незалежному органу в особі Європейського центрального банку1.
Незважаючи на карикатурність своїх вихідних посилань, теорія делегування проливає світло на суть повноважень ЄЦБ. Це дійсно не конституційні, а делеговані повноваження, передані ЄЦБ реальними "господарями" економічного і валютного союзу — національними державами. Однак природа делегування така, що в "господарів" залишається дуже мало можливостей постояти за свої інтереси та інтереси своїх народів. Вони можуть діяти насамперед через Європейський парламент — єдиний орган, перед яким за законом має офіційно звітувати Європейський центральний банк. Вони можуть опосередковано діяти через Раду чи міністрів Європейської Ради. Перед ними відкрита можливість впливати на політику ЄЦБ, використовуючи для цієї мети процедуру призначення його президента. Однак реальних важелів впливу на оперативне керування банком через його незалежний статус вони не мають. Отже, національна держава поставлена перед вибором: усе або нічого. У разі, якщо її інтереси істотно розійдуться з політикою ЄЦБ, у неї не буде іншого виходу, як узяти назад делеговані ЄЦБ повноваження, тобто вийти з економічного і валютного союзу. Цей явний "демократичний дефіцит" ЄСЦБ, безумовно, ускладнює її роботу.
Починаючи свою діяльність, керівництво ЄЦБ буде в непростому становищі. Спочатку гарантовано перехід на євро тільки тих операцій, які становитимуть "критичну масу" нової валюти. Після цього відповідно до принципу "ніякого примусу, ніяких заборон" вступають у дію ринкові сили. Зі скрипом, але, очевидно, неминуче відбуватиметься впровадження євро в сфері розрахунків усередині ЄВС. Однак прожувати реакцію міжнародного позичкового ринку практично неможливо. Величезну роль відіграє чинник довіри (чи недовіри) ринків до Європейського центрального банку.
Основною причиною можливої недовіри є сумнівна політична легітимність ЄЦБ і неясність перспектив економічного і валютного союзу. Втім, самі творці ЄВС із неабиякою часткою наївності гадають, що довіру міжнародних ринків можна завоювати дуже швидко, якщо ЄЦБ доведе свою непохитність у боротьбі з інфляцією в разі потреби через встановлення завищених процентних ставок. Насамперед ймовірним результатом цієї "кампанії щодо створення репутації" може бути негативний вплив на динаміку виробництва товарів та послуг і, отже, посилення внутрішньої напруженості всередині ЄВС. Тобто ідея може виявитися контрпродуктивною. Крім того, проведення будь-якої кредитно-грошової політики буде ускладнено об'єктивними чинниками. Власне кажучи, створення ЄВС приведе до найглибших зрушень усередині національних грошових систем західноєвропейських держав, передбачити які заздалегідь неможливо: зона євро включає дуже різнорідні національні елементи, кожний з яких піддається травматичному впливу "шокової валютної інтеграції". Поки що не зрозуміло, як зміняться розміри сукупної грошової маси в зоні євро у зв'язку з невизначеністю у формуванні попиту на нову валюту. Власне кажучи, стихійно також складатимуться і параметри "провідності" усередині нової грошової системи. Результат цих процесів неви-значений. Однак без надійних вихідних даних важко проводити ефективну кредитно-грошову політику, тим більше що вона завжди сполучена з тимчасовими лагами.
Один із аспектів проблеми — вироблення нової методології й культури роботи керівних органів ЄВС. Керівники ЄЦВ, у минулому головні банкіри національних держав, знаходитимуться в зовсім незвичних для себе умовах. Адже весь їхній професійний досвід сформовано у рамках малих чи середніх за розміром країн з високим ступенем відкритості щодо світового ринку. Такі країни не мають досвіду широкомасштабних акцій внутрішнього кредитно-грошового регулювання. Через високу інтегрованість країн у світову, насамперед європейську, економіку національні влади звикли вдаватися в разі потреби до регулювання валютного курсу, а не внутрішніх грошових агрегатів чи процентних ставок. Після створення ЄЦБ його керівники опиняться в принципово іншому становищі, тобто вони повинні будуть за прикладом Федеральної резервної системи США керувати єдиним грошовим обігом на величезній території, більш закритим відносно зовнішнього світу, ніж індивідуальні західноєвропейські держави.
Визначаючи параметри майбутнього Європейського центрального банку, творці економічного і валютного союзу повинні були зробити вибір між американською та німецькою моделями кредитно-грошової політики. Ці дві моделі істотно відрізняються одна від одної, що може призвести до тяжкої економічної кризи, як для всіх країн — учасниць БВС, так і до розбалансування грошово-кредитних відносин всередині окремих країн тощо.
Європейський центральний банк запозичить головну рису німецької моделі — безумовне верховенство принципу стабільності цін, точніше підтримки можливо більш низьких цін. Відповідно до планів Європейського валютного інституту мета полягає в тому, щоб щорічні темпи інфляції залишалися в межах 0—2 %1. Інші цілі — сприяння стійкому зростанню, високій зайнятості, високому ступеню конвергенції національних економічних систем, економічному зімкненню та солідарності держав — членів ЄС — мають відверто допоміжний характер. Навпаки, в США Закон про повну зайнятість і збалансоване зростання 1978 р. ставить перед Федеральною резервною системою (ФРС) більш широке коло завдань: "Ефективно сприяти досягненню цілей максимальної зайнятості, стабільних цін і помірних довгострокових процентних ставок"1.
У США високий рівень ліквідності ринків, значна капіталізація активів нефінансових фірм не залишають центральному банку, у даному випадку Федеральній резервній системі, іншого вибору, крім щоденних інтервенцій на відкритому ринку за допомогою операцій репо. Практичні завдання ФРС обмежуються тим, щоб згладжувати коливання в обсягу ліквідності протягом дня та забезпечувати стабільність динаміки процентних ставок за кредитами на одну ніч. Форми й методи втручання ФРС незмінні. Фінансові інститути звикли до них і відповідно будують свою діяльність.
Німецька модель будується на основі норм мінімального резервування, усереднення цих норм і нечастих операцій на відкритому ринку з метою згладжування коливань ліквідності в банківській системі та стабілізації процентних ставок.
Система мінімального резервування в центральному банку не має нічого спільного із забезпеченням надійності банків. Вона слугує винятково завданням кредитно-грошового регулювання: стабілізації процентних ставок на грошових ринках, створенню чи розширенню структурної нестачі ліквідності, контролю за розширенням грошової маси. Якщо вимога мінімального резервування доповнюється механізмом усереднення, фінансові інститути мають можливість усереднювати резерви протягом визначеного часу й згладжувати коливання ліквідності, що проходить через їх резервний рахунок. Існування системи мінімального резервування знижує потребу в інших інструментах регулювання, таких, як використання постійних механізмів чи операцій "точного настроювання".
Однак принцип мінімального резервування має і ряд органічних недоліків. По-перше, якщо відсоток за резервними вкладами не виплачується чи перебуває на рівні, нижчому від ринкового, це означає, що банки обкладаються додатковим податком. По-друге, чим вища норма резервування і нижча норма процента, тим сильніший стимул до перекручування звітності, свідомого заниження підсумків за контрольний період. На думку багатьох фахівців, саме система резервування і малий обсяг операцій Бундесбанку на відкритому ринку привели до того, що ринок німецьких репо "емігрував" у Лондон.
Після довгих дебатів влітку 1998 р. з цього питання було прийнято "соломонове рішення". Європейський центральний банк мав стати гібридом американської і німецької систем. Відповідно до німецької моделі вводиться обов'язкове резервування, проте з кількома важливими вилученнями. Активи, що не перевищують 100 тис. євро, звільняються від резервування. Норма резервування для більших коштів становитиме 2 %. Однак, на відміну від німецької практики, на резерви нараховуватимуться проценти. Операції репо стануть головним інструментом політики ЄЦБ, однак їх регулярність і обсяг, очевидно, будуть уступати американським стандартам.
Щодо підтримки стабільності цін, то вона може здійснюватися двома способами.
Перший спосіб — це регулювання короткострокових процентних ставок. Його недолік полягає в існуванні тимчасового лага (відповідно до емпіричних спостережень він становить близько двох років) між вживанням заходів регулювання та їх результатом — впливом на ціни та обсяг виробництва. Як показує досвід Канади, Великої Британії і Нової Зеландії, де практикується саме цей варіант кредитно-грошової політики, необхідною умовою її успіху є точний прогноз на 12—18 міс.1
Другий спосіб полягає в тому, щоб доповнити регулювання процентних ставок проміжним регулюванням грошової маси. Однак і він має недоліки. Як показує практичний досвід, у динаміці самої грошової маси присутній значний елемент невизначеності, пов'язаної з непередбаченими змінами в політиці приватних фінансових інститутів та перевагах населення. У зв'язку з цим контроль центрального банку над грошовими агрегатами є дуже приблизним. Крім того, і при цьому способі регулювання існують деякі тимчасові лаги. Становище Європейського центрального банку буде особливо складним тому, що створення економічного і валютного союзу ґрунтовно змінює всю систему кредитно-грошового обігу в Західній Європі і, отже, механізм регулювання.
Ця проблема була вирішена на основі компромісу: ЄЦБ заявив про свій намір зберігати наступність і використовувати усі форми кредитно-грошової політики національних центральних банків, що зарекомендували себе з позитивної сторони.
"Приводними ременями" Європейського центрального банку є його уповноважені контрагенти. Кредитні установи, відібрані для цієї мети, мають відповідати ряду критеріїв:
в умовах обов'язкового резервування коло уповноважених контрагентів обмежене тільки тими кредитними установами, що створили мінімальні резерви;
у противному випадку коло можливих уповноважених контрагентів поширюється на всі кредитні установи, розташовані в зоні євро. ЄЦБ має право на недискримінаційній основі відмовляти в праві доступу кредитним установам, що за характером своєї діяльності не можуть бути корисними при проведенні кредитно-грошової політики;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Західноєвропейський банківський бізнес» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Банкноти і монети євро“ на сторінці 2. Приємного читання.
