Банківські операції

Західноєвропейський банківський бізнес


Обмін грошей


Операції з випробовування та обміну здійснювалися на професійній основі аргентаріями, нуммуларіями та коллек-таріями. УIV—II ст. до н. е. нуммуларіїв ще не було, а таким видом діяльності займалися лише аргентарії. В І ст. до н. е. з'явилися нуммуларії, а в IV ст. до н. е., коли йшлося про золоті монети, — коллектарії.

Існують докази одночасного існування аргентаріїв та нуммуларіїв лише в кількох важливих центрах: Римі, Остії, Пренесті, Капуї та Путеолах (в Італії), Аквілеї (в Цизальпійській Галлії); Нарбонні, Ліоні, Кельні та в інших провінціях. Аргентарії практикували обмінювання грошей насамперед там, де мала місце аукціонна торгівля, оскільки, як ми побачимо, вона відігравала важливу роль в цій діяльності. В Римі, наприклад, вони були в різних форумах та в масажних ( macel-lum ); щодо нуммуларіїв, то вони здійснювали свої обмінні операції в усьому місті, особливо в базиліці Юлія поблизу амфітеатру Фламінія чи недалеко від храму Меркурія.

Латинські тексти та писання містять набагато менше інформації про обмінні операції, ніж грецькі. Причина полягає в тому, що ця діяльність була менш важливою в Італії та західних римських провінціях, ніж у грецькому світі. Як наслідок, в регіонах, куди іноземна валюта не проникала, в обігу була тільки офіційна валюта. Отже, обмін монет складався лише з конверсії державних золотих та срібних монет (аурей (аurei) та денаріїв (denarii)) на срібні чи бронзові монети інших держав або, у разі потреби, конвертації бронзових сестерціїв (4 аси) в аси, чи семізи (semisses) (половина аса), чи квадранти (quadrantes) (чверть аса). Обмін державних монет зумовив виникнення ажіо (маржі), в латинській мові — "коллиб" (collybus), слово, запозичене з грецької. У 445 р. до н. е. коллектарії, ймовірно, обмінювали солід на 7200 бронзових нуммів, і їм не було дозволено купувати його менш як за 7000 нуммів. Гіпотетично, якщо обмінювачі грошей могли б купити соліди за нижчим курсом, скажімо за 7000 нуммів, їх дохід від обмінної операції був би досить малим — 2,85 %. Як бачимо, за таких курсів вони часто не отримували прибутку взагалі, а іноді й зазнавали збитків. Щодо обміну денаріїв на аси, то є інформація про поточний курс на заході завдяки документам Пергама часів імператора Адріана. Відповідно до указу імператора ціна купівлі денарія в цьому місті була встановлена на рівні 17 асів, а ціна продажу — 18 асів, що становило маржу 5,88 %. Ці два джерела свідчать, що обмінні курси не коливалися вільно. В Римі нуммуларії працювали під безпосереднім наглядом префекта міста. Обмінювачі грошей мали головну мету — забезпечувати бізнесменів та купців необхідною кількістю грошей для здачі. Тож вони здебільшого мали справу з бронзовими грошима. Светоній пише, що Кассій у Пармі, який доводився імператору дідусем по материнській лінії, займався діяльністю нуммуларія і був помічений у справах з коллибами. Цей термін відповідає грецькому слову коллибос (kollybos), яке означало маленьку бронзову монету. Обмінювачі грошей мали приймати та обмінювати всі види монет, які мали офіційний курс, за винятком підробок, а на порушника чекали жорсткі покарання. Светоній зазначав, що Гальба, коли він був губернатором Тарраконської Іспанії, видав наказ про те, що руки нечесного нуммуларія мають бути прибиті до його прилавка.

Наскільки відомо, трансфер грошей з одного місця до іншого без перевезення монет, а відтак і вимагаючи певної обмінної операції, не міг відбутися через посередництво банку, який не мав філій чи кореспонденції в провінціях. Однак трансфери здійснювалися податківцями, які працювали в Римі і в провінціях, звідки вони мали збирати акумульовані кошти. Гроші, що надавалися Сенатом провінційним губернаторам, також переводилися до них трансферами, і вони могли надати ті гроші, які губернатори мали їм надіслати у Рим. Так, Цицерон наприкінці свого проконсульства в Силіції дав податківцям завдання покласти на його рахунок в Римі суму у 2,2 мільйона сестерціїв. Операція такого типу мала назву **permutatio pecuniar", але вона ніколи не використовувалася в комерційних цілях. її припинили використовувати на початку періоду імперії. Платежі між Римом та провінціями здійснювалися шляхом перевезення монет.

Функцією обмінювачів грошей був не тільки обмін монет, а й важливе завдання випробовування. Трімачіо у "Сатирикові Петронія" говорить, що дві найскладніші професії були — лікаря та нуммуларія, людини, яка могла відрізняти бронзу від срібла: тобто, яка могла відрізняти фальшиві монети. Цю професію потрібно було вивчати, відповідно до цитати Светонія, тим, хто хотів стати нуммуларієм. Для цього вони використовували форму денаріорум (formae denariorum), надруковану на зеленому полотні, щоб тренувати зір. Ця форма дозволяла обмінювачу ознайомлюватися зі стандартами та видами монет. Випробовування монет відбувалося на вимогу тих, хто з якихось причин не був впевнений у справжності монет, які він отримав. У своїх "Метаморфозах" Апулей зазначає, що лікар, який сумнівався у дійсності золотих монет, що були сплачені рабом, запрошував останнього для перевірки цих монет до нуммуларія. Перед випробовуванням монет раб поклав їх у сумку, яку він потім запечатав. Фактично цей випадок не був одиничним, що випливає з думки юриста, який вказував на ризики, які виникали при наданні нуммуларію грошей для перевірки. Як говорить Фабій Мела, який був юристом в епоху Августа та Тіберія, операція була пов'язана з ризиком для кредитора, який вимагав перевірки від нуммуларія. Як результат, якщо гроші так чи інакше зникнуть, це буде втратою кредитора.

За часів імперії для забезпечення золотих монет існував "Кодекс Корнелія щодо підробок" (чого не було за Корне-лія Сулли), що містив перелік заборонених операцій, які могли змінити вагу монети: додання інших металів (adulterare); використання хімічних речовин для зняття частини цінного металу (lavare); розплавлення (conflare); відрізання {radere); розбивання (corrumpere); пошкодження (vitiare). Порушники цих вказівок висилалися на острови. Однак, якщо вони були з нижчих соціальних прошарків (humUiores), їх змушували працювати у шахтах або навіть розпинали. Розп'яття, як правило, застосовувалося до рабів. Підробка золотих монет завжди каралася смертю незалежно від того, був підроблювач вільною людиною чи рабом. Цей злочин розглядався як значна шкода державі.

Аргентарії і нуммуларії мали завдання виявляти справжність та якість монет та вилучати фальшиві з обігу. Коли Сенат видав декрет, що після смерті Калігули всі бронзові монети, на яких був його портрет, мали бути повернені та замінені, можливо, нуммуларіям було дано завдання вилучати їх з обігу. Технології, що використовувалися у випробовуванні монет, були докладно описані одним із святих — Отцем Григорієм Великим у його "Moralia". Спочатку вони перевіряли якість металу, після цього — тип і, нарешті, вагу, щоб визначити, чи не була монета пофарбована (так би мовити, бронзова монета не відрізнялася оболонкою від золотої), чи не була вона забороненою декретом, і чи була вона необхідної ваги. Св. Ієронім використовує три терміни для позначення робочих методів випробувачів: осиїо (використання зору для визначення якості); pondere (зважування монет на терезах) та tinnitu (слухом — слухаючи звук монет, коли вони б'ються об каміння). Що ж відбувалося з фальшивими монетами, які визначав випробувач? Відомо, що в Афінах від обмінювачів грошей вимагали конфісковувати, анульовувати їх та негайно надсилати до храму безпечного зберігання.

Не можна розглядати питання про випробовування монет, не сказавши про тессере нуммуларії (tesserae nummularie). Це були бруски з кістки чи слонової кістки від 3 до 10 см завдовжки та близько 7—10 мм завширшки та завтовшки. Вони були прямокутної форми з дірочкою. Література вказує на чотири їх види. Перший, у називному відмінку, містив ім'я раба (тільки у 10 випадках) чи ім'я вільного громадянина Риму; другий, у родовому відмінку, — ім'я господаря раба; третій та четвертий слово "спектавір" (spectavir), проте майже завжди скорочено разом із датою, днем та місяцем, іменем тогорічних консулів. Стародавня назва цього пам'ятника культури, близько 150 прикладів якого залишилися до сьогодні, не відома.

Термін "тессере нуммуларії" зобов'язаний своїм виникненням науковцю Р. Герцогу, який вперше встановив зв'язок між цими загадковими об'єктами та випробовуванням грошей — спектере нуммос (spectare nummos). Ця інтерпретація зараз широко використовується. Теорія базується на таких аргументах. Багато тессере також знаходять і на монетах, більш того, деякі містять ознаки чи листи, що відповідають монетарним термінам: ас, семізи, тренти (trientes) та квадранти. Нарешті, тессере нуммуларіїв представлено на сестерції Палікануса (45 р. до н. е.). Дати, що зустрічаються на тессере, — з 96 до 88 р. до н. е. Майже всі з них були знайдені в Римі, п'ятнадцять — в іншій частині Італії та Цизальпійській Галлії і лише шість — поза межами Італії: Агрігенті, Гадру-меті в Африці, Ефесі та провінціях Норіку тощо. Раби, імена яких з'являються на тессере, були спектаторами (spectatores), що означає випробовувачі монет, але нічого не свідчить про те, що їх власники були професійними аргентаріями. Одні з них були сенаторами, вершниками, інші — податківцями чи особами, що мали багато грошей, які вони збиралися інвестувати. Ці гроші зберігалися в запечатаних сумках. Щоб не перевіряти монети під час кожної операції, до цих сумок додавалися тессере, що гарантували якість, вказуючи, коли було зроблене випробовування та хто його зробив. Безперечно, хто б не приймав цю сумку з грошима, знав господаря спектатора (який був гарантом свого раба) і міг йому довіряти. Такі запечатані сумки могли перебувати в обігу лише між обмеженою кількістю підприємців.

Сьогодні можна побачити приклади системи, яку можна порівняти з тессере. У Франкфурті-на-Майні з 1866 р. — у часи, коли в Німеччині існувало багато різновидів монет, — сумки з грошима циркулювали від одного банку до іншого і містили марку, на якій були зазначені кількість грошей, вага монет, назва банку та ім'я працівника, який перевірив монети. Той факт, що загальна сума ніколи не наводилась на римських тессере, залишається загадкою.


Депозити


За часів Плавта та Теренція (кінець Ш та початок П ст. до н. е.) аргентарії стали обмінювачами грошей — банкірами. Ці два визначні автори у своїх комедіях часто згадують про банківські депозити. З П ст. н. е., наскільки можна бачити у Дігесті (головне джерело документів, крім Плавта та Теренція, про банківські операції), нуммуларії приймали гроші на депозити та використовували їх у банківських операціях.

Банкіри також спостерігали за запечатаними депозитами та контрактами — фінансовими операціями, які юристи називали регулярними депозитами (deposita regularia). Як правило, вкладник віддавав свої гроші банкіру, не кладучи їх у запечатану сумку, оскільки метою вкладника було забрати свої гроші, не обов'язково такими самими монетами, які він поклав на депозит. Юристи використовують для цього термін "нестандартний депозит" (deposition irregulare), оскільки банкір міг використовувати гроші для своїх власних потреб і загалом йому дозволялося це робити. Гроші, довірені аргентарію чи нуммуларію, могли використовуватись як:

• 1) спеціальний депозит (в цьому випадку банкір виступав лише у ролі посередника або брокера);

• 2) обіговий фонд (депозитор був партнером банкіра);

• 3) інвестиційний депозит (за яким депозитору сплачувався відсоток);

• 4) платіжні депозити (з відсотками чи без них).

У трьох перших випадках завжди сплачувався відсоток. Відповідно до класичного римського законодавства депозити, за якими сплачувався відсоток, не називалися депозитами, а класифікувались як мутуум (mutuum), тобто позика. Отже, для такого типу депозиту Плавт використовує дієслово кредере (credere) замість депонере (deponere). Під впливом еллінського законодавства римські посткласичні правові документи з III по VI ст. н. е. почали розглядати нестандартний депозит як депозитний контракт, оскільки, особливо під час економічної кризи III ст., він почав переважати над формальними позиковими контрактами у способі надання грошей. Фактично, коли позика мала бути сплаченою у фіксований термін у майбутньому, депозит міг бути повернений за вимогою. В періоди надзвичайної девальвації валют, зокрема в другій половині III ст., надаючи позику у формі депозиту, його можна було вилучити в будь-який термін, якщо існувала ймовірність того, що девальвація зменшить вартість депозитованної суми.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Західноєвропейський банківський бізнес» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Банківські операції“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина I. БАНКІВСЬКА СПРАВА В СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІ

  • Розділ 2. БАНКІВСЬКА СПРАВА В ГРЕЦЬКОМУ СВІТІ

  • Організація банків

  • Банкіри та банкрутства

  • Державна банківська справа

  • Державні банки

  • Розділ 3. БАНКИ В РИМСЬКОМУ СВІТІ

  • Банківські операції
  • Організація діяльності банків

  • Банкіри та банкрутства

  • Частина II. БАНКІВСЬКА СПРАВА В ЄВРОПІ У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ ТА РАННЬОМУ СУЧАСНОМУ ПЕРІОДІ (476-1789)

  • Відродження банківської справи в Західній Європі

  • Виникнення приватної банківської справи

  • Відродження приватної банківської справи у сфері депозитів та жиротрансферів

  • Поява публічного депозиту та жирооперацій

  • Міжнародна банківська справа за часів домінування Італії

  • Вразливі альянси банків та монархів

  • Розділ 5. РОЛЬ ТРАДИЦІЙ У РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ЄВРОПІ У XVI I XVII ст.

  • Поширення приватних та державних депозитних і жирооперацій

  • Виникнення та фінансове значення ярмарків у Женеві в XV ст.

  • Особливості ярмарків Кастилії у XVI ст.

  • Домінування італійців на ярмарках Ліона у XVI ст.

  • Фінансові ярмарки П'яченци у XVII ст.

  • Роль банкірів у зовнішній політиці Франції та Габсбургів

  • Великі державні банкрутства XVI і XVII ст.

  • Розділ 6. НОВІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ЄВРОПІ.

  • Обмінний банк Амстердама в XVII ст.

  • Приватна банківська справа в Амстердамі в XVII ст.

  • Виникнення в Стокгольмі першої банкноти

  • Розлад державних фінансів Франції у XVIII ст.

  • Крах фінансової системи Джона Ло

  • Недорозвиненість банківської системи Англії у XVII і XVIII ст.

  • Банк Англії й виникнення центрального емісійного банку

  • Формування довгострокового державного кредиту в сучасному розумінні

  • Частина ІІІ. БАНКИ ЄВРОПИ В XIX і XX ст.

  • Концентрація емісійної діяльності та надання банкнотам офіційного статусу

  • Поширення банківських грошей

  • Розділ 8. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

  • Вдосконалення британської моделі

  • Роль банків у будівництві залізниць

  • Поява змішаних банків у Бельгії

  • Розділ 9. ЗРОСТАННЯ, КОНЦЕНТРАЦІЯ І ДИВЕРСИФІКАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В 1850-1914 pp.

  • Перехід від змішаних банків до розподілу банківських функцій між депозитними і комерційними банками у Франції

  • Континентальна, або "німецька", банківська модель

  • Роль банків у міжнародному русі капіталів

  • Інші типи кредитних установ

  • Розділ 10. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

  • Інфляція

  • Неможливість повернення до стабільності

  • Розділ 11. ТРАНСФОРМАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ПЕРІОД МІЖ ВІЙНАМИ

  • Зростання могутності держави

  • Відносини між банками та промисловістю

  • Банківська криза в Європі

  • Криза в Австрії і Німеччині

  • Падіння фунта стерлінгів і його вплив на країни Європи

  • Реформи 30-х років XX ст.

  • Розділ 12. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

  • Грошові проблеми повоєнного періоду

  • Розділ 13. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ПІСЛЯ 1945 р.

  • Концентрація в банківській системі

  • Інтернаціоналізація і створення ринку євродоларів

  • Зміни в банківській системі, які відбулися наприкінці XX ст.

  • Загострення банківської конкуренції наприкінці XX ст.

  • Глобалізація банківської системи

  • Завдання наприкінці століття

  • Розділ 14. СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

  • Маастрихтський договір

  • Тернистий шлях до Амстердама

  • Сценарій переходу до ЄВС

  • Юридичні засади використання євро

  • Банкноти і монети євро

  • Інструменти політики Європейського центрального банку

  • Типи операцій ЄЦБ на відкритому ринку

  • Євро та економічні оператори

  • Платіжні системи

  • Державні органи

  • Підприємства

  • РЕКОМЕНДОВАНА І ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА