Ідеї, висловлені комітетом Делора, викликали величезний резонанс. Вони захопили не тільки значну (і найбільш впливову) частину західноєвропейських правлячих кіл, а й мільйони простих громадян. Економічний і валютний союз одержав підтримку засобів масової інформації. У розумінні більшості жителів Західної Європи його ідеї стали у першій половині 1989 р. символом нового злету західноєвропейської інтеграції. Не дивно, що подальші події, пов'язані з реалізацією проекту ЕВС, розгорталися з разючою швидкістю.
Мадридський саміт у червні 1989 р. прийняв дві основні організаційні пропозиції, висунуті комітетом Делора:
• 1) почати перший етап переходу до економічного і валютного союзу з 1 липня 1990 p.;
• 2) скликати міжурядову конференцію (МУК) для розробки змін до основних договорів, без яких неможливе просування до наступних етапів.
З ініціативи Франції, що головувала в цей час у Раді, було створено робочу групу з високопоставлених представників міністерств закордонних справ і фінансів країн — членів ЄС на чолі з французьким міністром у справах європейської інтеграції (так звана група Гіжу). Формально її завдання полягало в тому, щоб підготувати перелік питань для обговорення на майбутній міжурядовій конференції. її було створено для того, щоб пропустити проблематику економічного і валютного союзу через апарати урядів і зібрати прихильників проекту серед чиновників, як це було зроблено раніше з керівництвом центральних банків.
У жовтні група Гіжу подала свою доповідь Раді, Комісії і національним урядам. Це дало змогу главам держав і урядів у ході чергової зустрічі в Страсбурзі в грудні 1989 р. прийняти рішення про скликання міжурядової конференції наприкінці 1990 р.
Через рік міжурядова конференція приступила до роботи. Концептуальною основою її роботи, природно, стала доповідь Делора. Дискусія зосередилася в основному на слабких, недостатньо пророблених чи внутрішньо суперечливих положеннях доповіді.
Члени комітету Делора, запропонувавши створити Європейський центральний банк і європейську систему центральних банків, не стали поглиблюватися в питання їхньої структури та функцій. Докладне пророблення цих питань уже після ухвалення рішення про скликання міжурядової конференції було покладено на комітет керівників центральних банків і Валютний комітет ЄС. До грудня 1990 р. вони практично повністю підготували проект статуту майбутнього Європейського центрального банку, що суттєво полегшило роботу конференції, оскільки внесені ними пропозиції ні в кого не викликали істотних заперечень.
Розробка погодженої позиції щодо цього політично гострого питання потребувала великих зусиль. Учасники МУК вирішили запропонувати для включення в договір два положення:
• 1) піком бюджетних дефіцитів і державного боргу мають бути середні величини для всіх 12 країн — членів ?С за станом на 1990 р. — відповідно 3 і 60 % ВВП. Іншими словами, за час, що залишився до появи економічного і валютного союзу, "відстаючі" повинні були підтягтися до середнього рівня 1990 р. У майбутньому ці ліміти отримали назву "критерії конвергенції";
• 2) дотримання лімітів є обов'язковою умовою вступу до економічного і валютного союзу, їх порушення членами не допускається і призводить до санкцій.
Під час обговорення питання переходу від другої до третьої стадії переходу до ЕВС відбулося передбачуване зіткнення між двома принципово різними підходами — "економічним" і "монетаристським", "фундаменталістським" та прагматичним.
Перший підхід обстоювали в основному ФРН та Нідерланди. Ці країни відверто виступали за фіксацію обмінних курсів і введення єдиної валюти, проте за умови обов'язкового і суворого дотримання критеріїв конвергенції. Оскільки неможливо було передбачити, коли цього можна досягти, ФРН і Нідерланди заперечували проти того, щоб заздалегідь затвердити дату переходу до повного економічного і валютного союзу.
Другого підходу дотримувались Італія й, у дещо м'якшій формі, Франція. Вони підкреслювали мобілізуючу роль самої ідеї ЕВС. Згідно з їх поглядами встановлення твердої дати переходу мало підштовхнути національні уряди та ринкові сили створити політичні умови для проведення непопулярних заходів економії й у кінцевому підсумку різко прискорити економічну конвергенцію.
На міжурядовій конференції не вдалося остаточно вирішити цю проблему. Компромісу було досягнуто лише в ході Маастрихтського саміту, що затвердив текст виправлень, необхідних для реалізації економічного і валютного союзу.
Остаточний текст договору являє собою розумний компроміс між поглядами "економістів" і "монетаристів". Можна сказати, що "битву" виграли обидві сторони. "Монетаристська" точка зору перемогла в тому, що держави — члени ЄС домовилися встановити тверді строки створення ЕВС. "Економісти" мали всі підстави вважати, що вони здобули перемогу, наполігши на суворих критеріях добору кандидатів на участь у зоні євро.
Основні результати зустрічі в Маастрихті такі.
• 1. Договір про Європейський Союз заклав міцну правову основу майбутнього економічного і валютного союзу та єдиної валюти.
• 2. Визначено інституціональну структуру ЕВС.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Західноєвропейський банківський бізнес» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Маастрихтський договір“ на сторінці 1. Приємного читання.
