Розділ 6. НОВІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ЄВРОПІ.

Західноєвропейський банківський бізнес


Фінансова революція в Антверпені в XVI ст.


У попередніх розділах було викладено, як сучасні фінансові технології, що з'явилися у пізньому середньовіччі в Італії, поширилися на всю Північно-Західну Європу. Фінансисти та купці Апеннінського півострова впровадили лихварство й започаткували систему депозитних і трансфертних банків, а їх тосканські, венеціанські та німецькі представники зробили Париж, Лондон, Брюгге та Антверпен міжнародними фінансовими центрами надзвичайного значення.

Отже, Італія мала значний вплив на еволюцію фінансової галузі Північно-Західної Європи, хоча не менш важливою була і місцева винахідливість у фінансових справах. Плекана Італією, фінансова галузь цієї частини Європи продовжувала розвиватися автономно та започаткувала облікові, емісійні та центральні банки, відомі нам сьогодні. Цей процес модернізації поділено на два вирішальних періоди, процес розвитку в яких значно прискорюється. Перший пов'язаний з появою нових фінансових технологій на грошовому ринку в Антверпені у XVI ст.; другий стосується аналогічних досягнень в Англії наприкінці XVII — на початку XVIII ст.

Ці періоди можна назвати "фінансовою революцією", яка може бути прирівняна до італійських досягнень у середньовіччі.

Фінансові інновації, які з'явилися на грошовому ринку Антверпена у XVI ст., беруть початок на ярмарках Брабанту, де були присутні велика кількість купців з Північної Європи. З початку XIV ст. чотири ярмарки Антверпена та Бергена-оп-Зома приваблювали значну кількість іноземних купців — з Італії, Піренейського півострова і Північно-Західної Європи. Серед останніх були купці Англії, Нідерландів та Північної Німеччини (насамперед купці Любека та Кельна), а пізніше — купці з Центральної та Південної Німеччини. Північні купці мали власну систему особливих фінансових інструментів, інституцій і процедур. Технології, які широко використовувалися в Північній Європі, включали деякі елементи італійського походження, але в цілому вони не досягли найвищого рівня розвитку, якого вже було досягнуто на Апеннінському півострові. Наприклад, переказний вексель і валютний арбітраж на систематичній основі практично не використовували. Депозитні та жирооперації, які з'явилися у XIV ст. в Брюгге та Антверпені, викликали мало інтересу в іншій частині Північної Європи, а в XV ст. зникли навіть у цих містах.

Зобов'язувальний лист — формальний документ, за яким дебітор визнавав борг, отриманий внаслідок платежу за торговельною операцією, був фінансовим інструментом, який більше використовувався у північноєвропейській торгівлі. Коли поширення великомасштабної торгівлі в цьому регіоні викликало зростаючі потреби у кредитних ресурсах і збільшення використання зобов'язувальних листів, виникла важлива технічна інновація: зобов'язувальний лист почав містити застереження "на пред'явника". Це означало, що дебітор зобов'язувався сплатити свій борг у певну дату на користь початкового кредитора чи будь-якої іншої особи, яка має цей лист. За умови, що більшість з цих листів виставлялися в Нідерландах до сплати на ярмарку Брабанту, велика кількість платежів відбувалася наприкінці ярмарків. Через застереження "на пред'явника" ці платежі не обов'язково мали здійснюватися готівкою. Тому борг міг бути сплачений шляхом передачі зобов'язувального листа третій особі. Якщо при настанні строку сплати третя особа була присутня на зазначеному ринку і мала добру фінансову репутацію, кредитор не мав підстав відмовляти у сплаті в такій формі.

Рух торговельних інструментів надавав значні переваги. Купець, у якого наприкінці ярмарку не було достатньо ліквідності для сплати за своїми зобов'язаннями, міг тепер здійснити платіж через переказ зобов'язувального листа, якщо він мав такий, що підлягав сплаті. Отож, зобов'язувальні листи переводилися з рук в руки, і іноді початковий дебітор знову отримував свій власний лист. Застереження "на пред'явника" давало змогу здійснити повну компенсацію між боргами і позиками. Прогрес такої еволюції у фінансових технологіях був значним і заслуговує на увагу. Прискорення монетарного обігу, що було наслідком переказності зобов'язувальних листів, дало можливість скоротити використання безпосередньо готівкових грошей. Ця перевага мала особливе значення у XV ст., коли метал був дефіцитним.

У зобов'язувальних листах, що виставлялися у XV ст., все частіше зустрічаємо пункт "до сплати пред'явнику", а передача торговельних інструментів під час сплати з рук у руки на ярмарках стає звичною практикою. Однак не слід переоцінювати рівень обігу цих інструментів. Фактично обіг був обмежений невеликим колом північноєвропейських купців, які займалися великомасштабною торгівлею й здійснювали свої платежі в останні дні ярмарків, що відбувалися щокварталу. Більш того, до сплати приймалася тільки обмежена кількість зобов'язувальних листів. Для цього було необхідно, щоб настав строк сплати і щоб лист підписав купець з відмінною репутацією.

У XV ст. на шляху вільного обігу торговельних інструментів стояли також інші перешкоди юридичного характеру. Безперечно, початковий дебітор, який був власником листа, міг надати зобов'язувального листа із застереженням "на пред'явника" третій особі на неформальній основі, однак у разі несплати лист не мав юридичної сили для пред'явлення позову дебітору. Необхідною вимогою було засвідчення магістратом чи нотаріусом. Процедура не сприяла передачі зобов'язувальних листів і обмежувала її для тих, чий початковий кредитор був присутній на ярмарку під час сплати.

Значна торговельна експансія на початку XVI ст., зокрема визначальна роль ярмарків Брабанту, особливо Антверпена, посилювала тиск на фінансову систему. Саме в Антверпені, торговельній метрополії Північно-Західної Європи, ця експансія виявлялася максимально. Тут були зроблені перші результативні кроки щодо сприяння передачі торговельних інструментів і забезпечення їх переказності.

Перший важливий крок у цьому процесі полягав у поліпшенні правового захисту при визнанні боргу. Рішенням 1507 р. магістрати Антверпена прирівняли цю процедуру до простої позики. При цьому вони могли застосовувати правові заходи щодо боржника, який збанкрутував чи не бажав платити, взагалі без будь-яких формальностей. (В деяких ганзейських містах, а також в Англії правовий захист дилерів при визнанні боргу був створений уже у XV ст., але це не надало цим інструментам повної переказності. Така сама ситуація спостерігалася і в Антверпені.) Ця інновація з'явилася вперше в Антверпені і поширилася на інші торговельні центри Нідерландів, такі як Брюгге, Дордрехт та Утрехт. У 1537 р. імператор Карл V видав прокламацію, яка встановила для всіх країн Нідерландів правила Антверпена щодо власників зобов'язувальних листів, що передавалися в торговельних угодах.

Отже, неформальні трансфери та уступка або передача (цес-сіо, cessio) відбувалися однаково на всій території. Якщо з погляду правового захисту передавача чи дилера зобов'язувальних листів результат був значним, то з фінансового погляду безпека зменшувалася. Завдяки принципу рівності неформальні трансфери перед комісією мали всі ознаки формальної передачі. Вона являла собою повну відмову від прав покупцем і звільнення його від будь-яких зобов'язань зі сплати боргу при настанні строку. Відтепер новий власник зобов'язувального листа не мав справ з початковим кредитором, тобто з продавцем векселя, у разі дефолту дебітора.

Асигнації заносилися в центральний реєстр, який вівся біржею. Це було звичною практикою в Лісабоні та Руені на початку XVII ст., проте ця процедура була певною мірою складною для щоденних платежів. Коли йшлося про асигнації короткострокових інструментів в Антверпені, за традицією 1608 p. використовувалася так звана система авалло (avallo), за якою передавач, зазначений по імені в тексті переказного векселя (зобов'язувального листа), мав підписати його як гарантію. Навіть така постановка справ виглядає складною; більш того, задля ретельності це також потребувало у разі несплати проведення іншої процедури — власник мав право апелювати щодо передачі до головного дебітора.

Рішенням було впровадження практики індосаменту. В Нідерландах, як і повсюди, технологія індосації (визнання) боргу при настанні строку використовувалася впродовж деякого періоду для того, щоб показати, що головний платіж було здійснено. Можливо, така традиція була початком сучасного індосаменту, який відповідав передачі фінансового інструменту через асигнування. У будь-якому випадку до кінця XVI ст. можна знайти небагато прикладів сучасного індосаменту. Частіше його почали використовувати тільки з 1600 р.

Федеріко Меліс та Генрі Лапейре знайшли в Італії та Іспанії кілька прикладів переказних векселів, переданих через індосамент, що датуються XV — початком XVI ст. Це були виняткові випадки. Щодо Італії, то передача переказних векселів здійснювалася, звичайно, окремим документом з окремим положенням про запоруку. Індосації підлягали здебільшого короткострокові зобов'язу вальні листи, зокрема у формі зобов'язувальних листів.

Фактично сучасна форма індосаменту через переказний вексель стала поточною практикою в Антверпені приблизно в 1600 р. Згодом це ввійшло в практику, і переказний вексель став найкращим переказним інструментом.

Завдяки зв'язкам, які з'єднували їх з Італією, купці Північно-Західної Європи знали про існування переказного векселя впродовж кількох століть, але мало використовували його самі. До початку XVI ст. вони частіше самі супроводжували свої товари під час транспортування на ринки (здебільшого на ярмарки) і були зобов'язані доставити товари для продажу на ринку. У разі недостатності ліквідних коштів вони шукали когось, щоб продати переказний вексель. Якщо пропонувався невигідний курс, купці віддавали перевагу поверненню додому з готівкою.

У XVI ст. ситуація змінилася. Великомасштабна торгівля, що велася між Антверпеном та Англією, Францією, Нідерландами, Північною Німеччиною, Скандинавією та країнами Балтики, розвивалася такими темпами, що використання переказного векселя стало загальним. Як і визнання довгострокового боргу, переказний вексель часто містив положення на пред'явника. Коли наставав строк сплати, торгівля цими короткостроковими інструментами дуже активно здійснювалася на біржі Антверпена. Така практика завжди мала ризики зловживання. Переказні векселі звичайно виставлялися принаймні в двох примірниках, які надсилалися трасату різними шляхами. Існував значний ризик, що документ такого типу з положенням "до сплати пред'явнику" міг потрапити в погані руки з усіма наслідками цього. Більш того, переказні векселі були захищені договірним законодавством купців, тому нелегальний власник векселя, отримавши останній, міг відразу отримати гроші.

Все це спричиняло великий тиск на впровадження належних заходів для надання офіційного характеру асигнованим передачам переказного векселя з положенням "на пред'явника" з метою захисту від спекуляцій на цих інструментах. Лише сучасна практика індосаменту вирішила проблему. Всі ризики містилися в положенні "на пред'явника", в якому було написано: "сплатити X чи індосату". З часом ця формула була замінена на "сплатити X чи за його наказом", а на зворотній стороні документа було зазначено ім'я індосата та підпис купця, що передав вексель вперше, ім'я індосата та підпис купця, що передав вексель вдруге, і т. д.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Західноєвропейський банківський бізнес» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 6. НОВІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ЄВРОПІ.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина I. БАНКІВСЬКА СПРАВА В СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІ

  • Розділ 2. БАНКІВСЬКА СПРАВА В ГРЕЦЬКОМУ СВІТІ

  • Організація банків

  • Банкіри та банкрутства

  • Державна банківська справа

  • Державні банки

  • Розділ 3. БАНКИ В РИМСЬКОМУ СВІТІ

  • Банківські операції

  • Організація діяльності банків

  • Банкіри та банкрутства

  • Частина II. БАНКІВСЬКА СПРАВА В ЄВРОПІ У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ ТА РАННЬОМУ СУЧАСНОМУ ПЕРІОДІ (476-1789)

  • Відродження банківської справи в Західній Європі

  • Виникнення приватної банківської справи

  • Відродження приватної банківської справи у сфері депозитів та жиротрансферів

  • Поява публічного депозиту та жирооперацій

  • Міжнародна банківська справа за часів домінування Італії

  • Вразливі альянси банків та монархів

  • Розділ 5. РОЛЬ ТРАДИЦІЙ У РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ЄВРОПІ У XVI I XVII ст.

  • Поширення приватних та державних депозитних і жирооперацій

  • Виникнення та фінансове значення ярмарків у Женеві в XV ст.

  • Особливості ярмарків Кастилії у XVI ст.

  • Домінування італійців на ярмарках Ліона у XVI ст.

  • Фінансові ярмарки П'яченци у XVII ст.

  • Роль банкірів у зовнішній політиці Франції та Габсбургів

  • Великі державні банкрутства XVI і XVII ст.

  • Розділ 6. НОВІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ЄВРОПІ.
  • Обмінний банк Амстердама в XVII ст.

  • Приватна банківська справа в Амстердамі в XVII ст.

  • Виникнення в Стокгольмі першої банкноти

  • Розлад державних фінансів Франції у XVIII ст.

  • Крах фінансової системи Джона Ло

  • Недорозвиненість банківської системи Англії у XVII і XVIII ст.

  • Банк Англії й виникнення центрального емісійного банку

  • Формування довгострокового державного кредиту в сучасному розумінні

  • Частина ІІІ. БАНКИ ЄВРОПИ В XIX і XX ст.

  • Концентрація емісійної діяльності та надання банкнотам офіційного статусу

  • Поширення банківських грошей

  • Розділ 8. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

  • Вдосконалення британської моделі

  • Роль банків у будівництві залізниць

  • Поява змішаних банків у Бельгії

  • Розділ 9. ЗРОСТАННЯ, КОНЦЕНТРАЦІЯ І ДИВЕРСИФІКАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В 1850-1914 pp.

  • Перехід від змішаних банків до розподілу банківських функцій між депозитними і комерційними банками у Франції

  • Континентальна, або "німецька", банківська модель

  • Роль банків у міжнародному русі капіталів

  • Інші типи кредитних установ

  • Розділ 10. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

  • Інфляція

  • Неможливість повернення до стабільності

  • Розділ 11. ТРАНСФОРМАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ПЕРІОД МІЖ ВІЙНАМИ

  • Зростання могутності держави

  • Відносини між банками та промисловістю

  • Банківська криза в Європі

  • Криза в Австрії і Німеччині

  • Падіння фунта стерлінгів і його вплив на країни Європи

  • Реформи 30-х років XX ст.

  • Розділ 12. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

  • Грошові проблеми повоєнного періоду

  • Розділ 13. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ПІСЛЯ 1945 р.

  • Концентрація в банківській системі

  • Інтернаціоналізація і створення ринку євродоларів

  • Зміни в банківській системі, які відбулися наприкінці XX ст.

  • Загострення банківської конкуренції наприкінці XX ст.

  • Глобалізація банківської системи

  • Завдання наприкінці століття

  • Розділ 14. СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

  • Маастрихтський договір

  • Тернистий шлях до Амстердама

  • Сценарій переходу до ЄВС

  • Юридичні засади використання євро

  • Банкноти і монети євро

  • Інструменти політики Європейського центрального банку

  • Типи операцій ЄЦБ на відкритому ринку

  • Євро та економічні оператори

  • Платіжні системи

  • Державні органи

  • Підприємства

  • РЕКОМЕНДОВАНА І ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА