Тернистий шлях до Амстердама

Західноєвропейський банківський бізнес

Чотири обставини поставили під сумнів перспективу здійснення плану Делора:

• спад ділової активності, що розпочався ще в 1989 p., виявився набагато серйознішим, ніж очікувалося;

• зовсім зненацька для керівництва Європейського Союзу виникли великі труднощі з ратифікацією Маастрихтського договору;

• економічні наслідки возз'єднання Німеччини викликали різку розбіжність курсів економічної політики Бонна і його партнерів по ЄС;

• Європейська валютна система, що була покликана стати своєрідним роду трампліном для плавного "в'їзду" в економічний і валютний союз, фактично розвалилася.

Усі ці обставини були тісно взаємопов'язані. Протягом кількох років у громадській думці Західної Європи формували уявлення про те, що завершення "проекту-1992" приведе до нового "економічного дива". Замість цього відбулося падіння виробництва, різко зросло безробіття. Криза несправджених чекань цілком закономірно породила кризу довіри до Маастрихтського договору і тих, хто його уклав. Якщо в червні 1991 р. 64 % населення в країнах "дванадцяти" були впевнені в тому, що в 2000 р. єдина валюта стане дійсністю, то до червня 1994 р. ця цифра впала до 51 %. Швидко збільшилося число тих, хто взагалі виступав проти єдиної валюти. Особливо сильний опір її введенню спостерігався в Данії, Німеччині, Греції і Великій Британії. Близько третини європейців взагалі ніколи не чули про ЕКЮ і БВС1.

Як грім серед ясного неба державами — членами ЄС було сприйнято негативний результат референдуму в Данії в червні 1992 р. — 51 % його учасників висловилися проти ратифікації Маастрихтського договору. Хоча перевага скептиків була незначною, політичне значення датського референдуму було величезним. Справа в тому, що за умовами договору для набрання ним чинності була потрібна одноголосність усіх держав — членів ЄС. Тому одне-єдине вето могло пустити під укіс "потяг" економічного і валютного союзу та зажадати поновлення тривалих і важких переговорів. До того ж до середини літа стало зрозуміло, що і референдум у Франції міг у кращому випадку дати лише крихітну перевагу прихильникам Маастрихта, причому цей результат не був гарантований. Результатом усього цього стала політична невизначеність, що мала найглибший вплив на фінансові ринки.

В обстановці самозаспокоєності, породженої 13-літнім періодом безперебійного функціонування Європейської валютної системи, і маастрихтськими очікуваннями урядів держав — членів ЄС керівники Європейської Комісії і національні центральні банки явно втратили пильність перед обличчям могутніх валютних стихій. Вони почали забувати, що накопичувані роками державні валютні резерви дорівнюють денному обороту валютних ринків. Добре, якщо урядова політика перебуває в гармонії з рухом ринків, недобре, якщо вони раптом виявляться в непримиренній суперечності одне з одним, оскільки тоді вже не допоможуть ні обмежені золотовалютні резерви, ні інші інструменти валютної політики.

Головною причиною кризи було те, що провідні західноєвропейські країни виявилися до цього часу в різних фазах економічного циклу. Природно, що при цьому їхня економічна політика "пішла в рознос". Несподіване й погано підготовлене возз'єднання Німеччини створило в цій країні могутній інфляційний тиск, що змусило Бундесбанк підвищити процентні ставки. Цей крок було зроблено в повній суперечності з інтересами Франції, Італії і Великої Британії, що боролися в той час проти економічного спаду і швидко зростаючого безробіття. їм варто було б знизити процентні ставки, але взаємозалежність кредитно-грошових систем, у тому числі в рамках ЕВС, не давали змоги це зробити. Всупереч інтересам своїх громадян уряди цих країн були змушені наслідувати приклад Німеччини й підвищити процентні ставки, що призвело до ще більшого економічного спаду.

У цих умовах фінансові ринки стали задаватися питанням: як довго зможуть протриматися уряди Франції, Італії і Великої Британії, оплачуючи проти своєї волі витрати німецького возз'єднання? Крім того, оскільки швидке введення єдиної валюти стало проблематичним, виникли й дуже поширилися сумніви в економічній обґрунтованості обмінних і навіть центральних курсів, що сформувалися до літа 1992 р. На думку фахівців (висловленої, щоправда, постфактум), ці сумніви були обґрунтованими — всередині ЄВС назріла потреба чергового перегрупування. На жаль, валютні влади співтовариств і країн-членів виявилися несприйнятливими до цієї необхідності. У результаті на ринках запанувало очікування неминучої девальвації слабких валют — італійської ліри й іспанської пезети.

Спочатку спекулянти накинулися на фінську марку (Фінляндія не входила в той час до ЄВС), а потім на італійську ліру. Напір ринку був шаленим: італійський уряд був змушений оголосити в серпні 1992 р. про вихід країни з Європейської валютної системи. За нею пішла Велика Британія. Іспанія змогла утриматись в складі ЄВС, але ціною різкого зниження центрального курсу пезети.

У 1993 р. спекулятивні атаки на слабкі валюти відновилися з новою силою. Урядам Ірландії, Іспанії і Португалії довелося піти на коригування центральних курсів своїх валют. Виникла загроза і для валют, що були ядром ЄВС. Для того щоб уникнути загальної валютної кризи і зберегти економічно обґрунтовану сітку центральних курсів основних валют, було вирішено розширити допустимі межі коливань ринкових обмінних курсів до 15 %.

Фактично це було рівнозначно краху Європейської валютної системи. Накопичений нею величезний і різнобічний досвід регулювання обмінних курсів у вузьких межах виявився нікому не потрібним. Одночасно загинула також одна зі стратегічних установок Маастрихта — курс на послідовне скорочення меж коливань усередині Європейської валютної системи й досягнення таким шляхом остаточної і безповоротної фіксації обмінних курсів.

В розпал кризи у зв'язку із закінченням строку повноважень залишив свою посаду головний "архітектор" економічного і валютного союзу Жак Делор. Новому голові Європейської Комісії Жаку Сантеру потрібен був тривалий час для того, щоб утвердити себе на цій посаді. До того ж із самого початку стало ясно, що головним пріоритетом для нього є не економічний і валютний союз, а соціальна політика та боротьба з безробіттям, тобто концептуальні антиподи ЄВС.

Усі ці бурхливі події не могли не відбитися на ході підготовки до введення економічного і валютного союзу. У рамках першого етапу, як і намічалося "проектом-1992", була нормально здійснена лібералізація ринків капіталу. Однак передбачене раніше посилення координації політик національних центральних банків, що знайшло таке вдале вираження в роботі комітету Делора, не матеріалізувалося. Якщо малі країни були готові нарощувати співробітництво, то великі виявилися не готовими до цього, побоюючись розподілу відповідальності в надзвичайно важливій сфері діяльності, що прямо торкається національної економічної безпеки. Доки не була створена альтернативна система регулювання кредитно-грошових відносин на рівні співтовариств, уряди почували себе не вправі порушувати нормальний хід добре налагодженої національної державної машини.

Подібна доля спіткала і другий етап перехідного періоду. У доповіді Делора було наведено трохи двозначні вказівки щодо його суті. Зазначалося, що головне завдання етапу полягає в налагодженні "процесу навчання, що веде до колективного прийняття рішень". Водночас у доповіді підкреслювалося, що впродовж всього етапу вищу відповідальність за здійснення кредитно-грошової політики покладено на національні влади. Постає запитання: як же міг бути запущений "процес навчання", якщо він свідомо не міг втілитися в якихось практичних справах?

Винятково боязким виявився і створений на початку другого етапу Європейський валютний інститут (ЄВІ). Крім розробки зразків нових банкнот і монет (завдання, з яким інститут успішно справився), Маастрихтським договором ЄВІ було доручено:

• підсилити координацію кредитно-грошової політики з метою забезпечення стабільності цін;

• провести необхідну підготовку до створення Європейської системи центральних банків, проведення єдиної кредитно-грошової політики й створення єдиної валюти;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Західноєвропейський банківський бізнес» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тернистий шлях до Амстердама“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина I. БАНКІВСЬКА СПРАВА В СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІ

  • Розділ 2. БАНКІВСЬКА СПРАВА В ГРЕЦЬКОМУ СВІТІ

  • Організація банків

  • Банкіри та банкрутства

  • Державна банківська справа

  • Державні банки

  • Розділ 3. БАНКИ В РИМСЬКОМУ СВІТІ

  • Банківські операції

  • Організація діяльності банків

  • Банкіри та банкрутства

  • Частина II. БАНКІВСЬКА СПРАВА В ЄВРОПІ У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ ТА РАННЬОМУ СУЧАСНОМУ ПЕРІОДІ (476-1789)

  • Відродження банківської справи в Західній Європі

  • Виникнення приватної банківської справи

  • Відродження приватної банківської справи у сфері депозитів та жиротрансферів

  • Поява публічного депозиту та жирооперацій

  • Міжнародна банківська справа за часів домінування Італії

  • Вразливі альянси банків та монархів

  • Розділ 5. РОЛЬ ТРАДИЦІЙ У РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ЄВРОПІ У XVI I XVII ст.

  • Поширення приватних та державних депозитних і жирооперацій

  • Виникнення та фінансове значення ярмарків у Женеві в XV ст.

  • Особливості ярмарків Кастилії у XVI ст.

  • Домінування італійців на ярмарках Ліона у XVI ст.

  • Фінансові ярмарки П'яченци у XVII ст.

  • Роль банкірів у зовнішній політиці Франції та Габсбургів

  • Великі державні банкрутства XVI і XVII ст.

  • Розділ 6. НОВІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ЄВРОПІ.

  • Обмінний банк Амстердама в XVII ст.

  • Приватна банківська справа в Амстердамі в XVII ст.

  • Виникнення в Стокгольмі першої банкноти

  • Розлад державних фінансів Франції у XVIII ст.

  • Крах фінансової системи Джона Ло

  • Недорозвиненість банківської системи Англії у XVII і XVIII ст.

  • Банк Англії й виникнення центрального емісійного банку

  • Формування довгострокового державного кредиту в сучасному розумінні

  • Частина ІІІ. БАНКИ ЄВРОПИ В XIX і XX ст.

  • Концентрація емісійної діяльності та надання банкнотам офіційного статусу

  • Поширення банківських грошей

  • Розділ 8. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

  • Вдосконалення британської моделі

  • Роль банків у будівництві залізниць

  • Поява змішаних банків у Бельгії

  • Розділ 9. ЗРОСТАННЯ, КОНЦЕНТРАЦІЯ І ДИВЕРСИФІКАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В 1850-1914 pp.

  • Перехід від змішаних банків до розподілу банківських функцій між депозитними і комерційними банками у Франції

  • Континентальна, або "німецька", банківська модель

  • Роль банків у міжнародному русі капіталів

  • Інші типи кредитних установ

  • Розділ 10. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

  • Інфляція

  • Неможливість повернення до стабільності

  • Розділ 11. ТРАНСФОРМАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ПЕРІОД МІЖ ВІЙНАМИ

  • Зростання могутності держави

  • Відносини між банками та промисловістю

  • Банківська криза в Європі

  • Криза в Австрії і Німеччині

  • Падіння фунта стерлінгів і його вплив на країни Європи

  • Реформи 30-х років XX ст.

  • Розділ 12. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

  • Грошові проблеми повоєнного періоду

  • Розділ 13. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ПІСЛЯ 1945 р.

  • Концентрація в банківській системі

  • Інтернаціоналізація і створення ринку євродоларів

  • Зміни в банківській системі, які відбулися наприкінці XX ст.

  • Загострення банківської конкуренції наприкінці XX ст.

  • Глобалізація банківської системи

  • Завдання наприкінці століття

  • Розділ 14. СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

  • Маастрихтський договір

  • Тернистий шлях до Амстердама
  • Сценарій переходу до ЄВС

  • Юридичні засади використання євро

  • Банкноти і монети євро

  • Інструменти політики Європейського центрального банку

  • Типи операцій ЄЦБ на відкритому ринку

  • Євро та економічні оператори

  • Платіжні системи

  • Державні органи

  • Підприємства

  • РЕКОМЕНДОВАНА І ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА