Чотири обставини поставили під сумнів перспективу здійснення плану Делора:
• спад ділової активності, що розпочався ще в 1989 p., виявився набагато серйознішим, ніж очікувалося;
• зовсім зненацька для керівництва Європейського Союзу виникли великі труднощі з ратифікацією Маастрихтського договору;
• економічні наслідки возз'єднання Німеччини викликали різку розбіжність курсів економічної політики Бонна і його партнерів по ЄС;
• Європейська валютна система, що була покликана стати своєрідним роду трампліном для плавного "в'їзду" в економічний і валютний союз, фактично розвалилася.
Усі ці обставини були тісно взаємопов'язані. Протягом кількох років у громадській думці Західної Європи формували уявлення про те, що завершення "проекту-1992" приведе до нового "економічного дива". Замість цього відбулося падіння виробництва, різко зросло безробіття. Криза несправджених чекань цілком закономірно породила кризу довіри до Маастрихтського договору і тих, хто його уклав. Якщо в червні 1991 р. 64 % населення в країнах "дванадцяти" були впевнені в тому, що в 2000 р. єдина валюта стане дійсністю, то до червня 1994 р. ця цифра впала до 51 %. Швидко збільшилося число тих, хто взагалі виступав проти єдиної валюти. Особливо сильний опір її введенню спостерігався в Данії, Німеччині, Греції і Великій Британії. Близько третини європейців взагалі ніколи не чули про ЕКЮ і БВС1.
Як грім серед ясного неба державами — членами ЄС було сприйнято негативний результат референдуму в Данії в червні 1992 р. — 51 % його учасників висловилися проти ратифікації Маастрихтського договору. Хоча перевага скептиків була незначною, політичне значення датського референдуму було величезним. Справа в тому, що за умовами договору для набрання ним чинності була потрібна одноголосність усіх держав — членів ЄС. Тому одне-єдине вето могло пустити під укіс "потяг" економічного і валютного союзу та зажадати поновлення тривалих і важких переговорів. До того ж до середини літа стало зрозуміло, що і референдум у Франції міг у кращому випадку дати лише крихітну перевагу прихильникам Маастрихта, причому цей результат не був гарантований. Результатом усього цього стала політична невизначеність, що мала найглибший вплив на фінансові ринки.
В обстановці самозаспокоєності, породженої 13-літнім періодом безперебійного функціонування Європейської валютної системи, і маастрихтськими очікуваннями урядів держав — членів ЄС керівники Європейської Комісії і національні центральні банки явно втратили пильність перед обличчям могутніх валютних стихій. Вони почали забувати, що накопичувані роками державні валютні резерви дорівнюють денному обороту валютних ринків. Добре, якщо урядова політика перебуває в гармонії з рухом ринків, недобре, якщо вони раптом виявляться в непримиренній суперечності одне з одним, оскільки тоді вже не допоможуть ні обмежені золотовалютні резерви, ні інші інструменти валютної політики.
Головною причиною кризи було те, що провідні західноєвропейські країни виявилися до цього часу в різних фазах економічного циклу. Природно, що при цьому їхня економічна політика "пішла в рознос". Несподіване й погано підготовлене возз'єднання Німеччини створило в цій країні могутній інфляційний тиск, що змусило Бундесбанк підвищити процентні ставки. Цей крок було зроблено в повній суперечності з інтересами Франції, Італії і Великої Британії, що боролися в той час проти економічного спаду і швидко зростаючого безробіття. їм варто було б знизити процентні ставки, але взаємозалежність кредитно-грошових систем, у тому числі в рамках ЕВС, не давали змоги це зробити. Всупереч інтересам своїх громадян уряди цих країн були змушені наслідувати приклад Німеччини й підвищити процентні ставки, що призвело до ще більшого економічного спаду.
У цих умовах фінансові ринки стали задаватися питанням: як довго зможуть протриматися уряди Франції, Італії і Великої Британії, оплачуючи проти своєї волі витрати німецького возз'єднання? Крім того, оскільки швидке введення єдиної валюти стало проблематичним, виникли й дуже поширилися сумніви в економічній обґрунтованості обмінних і навіть центральних курсів, що сформувалися до літа 1992 р. На думку фахівців (висловленої, щоправда, постфактум), ці сумніви були обґрунтованими — всередині ЄВС назріла потреба чергового перегрупування. На жаль, валютні влади співтовариств і країн-членів виявилися несприйнятливими до цієї необхідності. У результаті на ринках запанувало очікування неминучої девальвації слабких валют — італійської ліри й іспанської пезети.
Спочатку спекулянти накинулися на фінську марку (Фінляндія не входила в той час до ЄВС), а потім на італійську ліру. Напір ринку був шаленим: італійський уряд був змушений оголосити в серпні 1992 р. про вихід країни з Європейської валютної системи. За нею пішла Велика Британія. Іспанія змогла утриматись в складі ЄВС, але ціною різкого зниження центрального курсу пезети.
У 1993 р. спекулятивні атаки на слабкі валюти відновилися з новою силою. Урядам Ірландії, Іспанії і Португалії довелося піти на коригування центральних курсів своїх валют. Виникла загроза і для валют, що були ядром ЄВС. Для того щоб уникнути загальної валютної кризи і зберегти економічно обґрунтовану сітку центральних курсів основних валют, було вирішено розширити допустимі межі коливань ринкових обмінних курсів до 15 %.
Фактично це було рівнозначно краху Європейської валютної системи. Накопичений нею величезний і різнобічний досвід регулювання обмінних курсів у вузьких межах виявився нікому не потрібним. Одночасно загинула також одна зі стратегічних установок Маастрихта — курс на послідовне скорочення меж коливань усередині Європейської валютної системи й досягнення таким шляхом остаточної і безповоротної фіксації обмінних курсів.
В розпал кризи у зв'язку із закінченням строку повноважень залишив свою посаду головний "архітектор" економічного і валютного союзу Жак Делор. Новому голові Європейської Комісії Жаку Сантеру потрібен був тривалий час для того, щоб утвердити себе на цій посаді. До того ж із самого початку стало ясно, що головним пріоритетом для нього є не економічний і валютний союз, а соціальна політика та боротьба з безробіттям, тобто концептуальні антиподи ЄВС.
Усі ці бурхливі події не могли не відбитися на ході підготовки до введення економічного і валютного союзу. У рамках першого етапу, як і намічалося "проектом-1992", була нормально здійснена лібералізація ринків капіталу. Однак передбачене раніше посилення координації політик національних центральних банків, що знайшло таке вдале вираження в роботі комітету Делора, не матеріалізувалося. Якщо малі країни були готові нарощувати співробітництво, то великі виявилися не готовими до цього, побоюючись розподілу відповідальності в надзвичайно важливій сфері діяльності, що прямо торкається національної економічної безпеки. Доки не була створена альтернативна система регулювання кредитно-грошових відносин на рівні співтовариств, уряди почували себе не вправі порушувати нормальний хід добре налагодженої національної державної машини.
Подібна доля спіткала і другий етап перехідного періоду. У доповіді Делора було наведено трохи двозначні вказівки щодо його суті. Зазначалося, що головне завдання етапу полягає в налагодженні "процесу навчання, що веде до колективного прийняття рішень". Водночас у доповіді підкреслювалося, що впродовж всього етапу вищу відповідальність за здійснення кредитно-грошової політики покладено на національні влади. Постає запитання: як же міг бути запущений "процес навчання", якщо він свідомо не міг втілитися в якихось практичних справах?
Винятково боязким виявився і створений на початку другого етапу Європейський валютний інститут (ЄВІ). Крім розробки зразків нових банкнот і монет (завдання, з яким інститут успішно справився), Маастрихтським договором ЄВІ було доручено:
• підсилити координацію кредитно-грошової політики з метою забезпечення стабільності цін;
• провести необхідну підготовку до створення Європейської системи центральних банків, проведення єдиної кредитно-грошової політики й створення єдиної валюти;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Західноєвропейський банківський бізнес» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тернистий шлях до Амстердама“ на сторінці 1. Приємного читання.
