При підготовці своєї "зеленої книги" Європейська Комісія вивчила три альтернативних варіанти переходу до економічного і валютного союзу:
• "негайний шоковий варіант", за якого всі сектори економіки переключилися б на нову валюту негайно, відразу після початку третього етапу. Теоретично цей варіант має багато переваг, оскільки зводить нанівець усю невизначеність, пов'язану з переходом, зокрема необхідністю ведення бухгалтерської звітності в євро і в національній валюті. Однак пропонувати цей варіант могла б тільки людина, далека від практики. Раптовий перехід до нової системи попросту неможливий, оскільки він торкається сотень мільйонів людей, десятків мільйонів фірм, величезної кількості державних установ;
• "уповільнений токовий варіант", за якого всі сектори економіки одночасно переходять на нову валюту, але не відразу, а поступово, впродовж визначеного періоду, необхідного для вирішення технічних та організаційних питань. Цей варіант було відхилено насамперед тому, що він не створював передумов достатнього ознайомлення громадськості й завоювання довіри до нової валюти;
• "варіант проходження за попитом", коли євро буде впроваджуватися не одночасно, у міру того, як у різних секторах економіки виникатиме перевага єдиної валюти перед національними. Недоліком цього варіанта є складність і великі витрати, пов'язані з асинхронністю переходу.
В результаті Комісія виробила власний варіант, так би мовити, варіант "золотої середини", що об'єднував достатню швидкість переходу, обґрунтовану асинхронність у русі різних секторів економіки, демонстрацію політичної волі влади й одночасне використання ринкового механізму, докладне роз'яснення громадськості суті змін і завоювання її підтримки, чітке визначення завдань державних установ та економічних операторів.
Насамперед Комісія вважала доцільним уточнити періодизацію переходу, встановлену Маастрихтським договором, і розбити частину другого етапу, що залишилася, а також весь третій етап на три фази — "А", "Б" і "В".
Фаза "А": "запуск" економічного і валютного союзу. Сценарій Комісії почався з першої половини 1998 p., коли на базі статистичних даних за 1997 р. Європейська Рада вирішила, які країни ввійдуть до складу союзу, а які залишаться (поки що) за його межами. Одночасно було твердо й остаточно зафіксовано курси національних валют. Це лінія старту: фаза "А" триватиме з моменту ухвалення рішення про склад союзу по 31 грудня 1998 р.
Комісія врахувала резонне зауваження критиків ЄВС, що одним із найслабкіших пунктів плану Делора була нероз-робленість проблеми переходу від другого етапу, коли інститутів економічного і валютного союзу ще немає, до третього етапу, коли ці інститути вже працюють у повну силу. У зв'язку з цим було запропоновано, щоб Європейська система центральних банків і Європейський центральний банк були засновані відразу після того як стане відомо, які країни ввійдуть до складу економічного і валютного союзу. Одночасно мала бути призначена дирекція ЄЦБ. Новостворені інститути ЄВС, взаємодіючи з банками та іншими фінансовими інститутами, приступлять до створення робочих інструментів кредитно-грошової і валютної політики союзу.
У ході фази "А" було здійснено й ряд інших важливих підготовчих заходів:
• розпочато виробництво банкнот і монет, деномінованих у евро;
• прийнято нормативні акти, необхідні для створення всеосяжної юридичної бази економічного і валютного союзу;
• у кожній з країн-учасниць створено національну систему органів, яким доручено керівництво переходом до єдиної валюти — на рівні уряду, центрального банку, приватного сектора економіки, споживачів — і розроблено відповідні програми;
• банки та інші фінансові установи виробили власні докладні плани дій.
Протягом фази "А" мала заохочуватися розробка планів переходу на евро й окремими приватними операторами на суворо добровільній основі.
Фаза "Б": реальний початок валютного союзу і виникнення критичної маси операцій у євро. Фаза "Б" почалася 1 січня 1999 р. Сценарієм, затвердженим у Мадриді, для її реалізації було виділено три роки. Однак передбачена і можливість скорочення цього строку, якщо на практиці це виявиться доцільним.
З першого січня 1999 р. евро стала єдиною повноправною валютою країн-учасниць. Починаючи з цієї дати ЕКЮ припинило своє існування і було замінено на євро у співвідношенні 1:1.
Національні валюти втратили свою самостійність і стали просто частками євро. Вони не котируються на валютних ринках, і офіційні зовнішні ринки відповідних валют зникли. Однак усередині окремих країн національні валюти зберегли важливу функцію представництва і фізичного втілення євро: протягом усієї фази "Б" євро мало фізично існувати лише у формі національних грошей, оскільки банкноти і монети у власне євро поки що не надходили в обіг.
Основне завдання фази "Б" Комісія вбачала в тому, щоб на базі взаємодії адміністративного та ринкового механізмів створити визначену "критичну масу" операцій у євро. З цією метою, можливо, більш широке коло діяльності, підконтрольне національним урядам, центральним банкам, інституціям Європейських Співтовариств і новоствореного економічного і валютного союзу, мало відразу переключитися на євро. До таких сфер належать:
• обслуговування єдиної кредитно-грошової та валютної політики в рамках економічного і валютного союзу. Усі грошові параметри цієї політики мали установлюватися тільки в євро. У єдиній валюті здійснювалися і всі операції ЄСЦБ із центральними та комерційними банками. Зрозуміло, що тільки в євро мали здійснюватись і всі операції ЄСЦБ щодо третіх валют (долара США, японської єни та ін.). Усі платежі за операціями, пов'язаними із запровадженням єдиної кредитно-грошової політики, здійснювалися через систему ТАРГЕТ (Транс'європейська автоматизована система переказу брутто-платежів у режимі реального часу), базована на новітніх інформаційних технологіях;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Західноєвропейський банківський бізнес» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сценарій переходу до ЄВС“ на сторінці 1. Приємного читання.
