• розміщення комерційних боргових зобов'язань національних держав, що починаючи з 1 січня 1999 р. не могли бути деноміновані в національних валютах;
• міжбанківські операції, а також операції на ринках валют і капіталів, тобто на тих ринках, що відразу ж опинилися під впливом єдиної кредитно-грошової і валютної політики;
• великі міжбанківські платежі. Могутнім чинником впровадження євро в цю сферу стали послуги, що надавалися банкам системою ТАРГЕТ.
Використання тільки євро в обслуговуванні кредитно-грошової політики ЄСЦБ крім технічної зручності має також глибокий політичний зміст, оскільки забезпечує повну прозорість та послідовність системи, так само як і її нейтральність щодо національних валют.
Упродовж усієї фази "Б" національні валюти, як і раніше, використовувалися як у міжбанківських розрахунках, так і в розрахунках між банками і більшістю їх клієнтів — юридичними і фізичними особами. Зокрема, споживачі впродовж усієї фази "Б" повинні були користуватися переважно національними валютами з тієї причини, що аж до закінчення цієї фази готівки в євро попросту не було.
Громадяни та організації були вільними у своєму виборі платіжних засобів. Оскільки курси національних валют і євро фіксовані, будь-які відхилення від цих курсів можуть бути опротестовані в судовому порядку. Як підкреслила Європейська Рада у своїх мадридських рішеннях, тут неприпустимий ніякий примус, і процес витіснення національних валют має регулюватися виключно ринковими силами. Роль "критичної маси" полягала в тому, щоб спонукати економічних операторів і населення швидше переключатися на євро незалежно від загального графіку переходу.
За пропозицією Комісії уряди національних держав, не чекаючи офіційного рішення Європейської Ради про склад учасників економічного і валютного союзу, склали національні плани переходу до євро.
Фаза "В": остаточний перехід на єдину валюту. Передбачалося, що фаза "В" буде, очевидно, найдраматичнішим моментом у переході до єдиної валюти. Вона почалася 1 січня 2002 р. і мала тривати не більш як 6 міс, а можливо, й менше. У цей відносно короткий проміжок часу:
• банкноти і монети евро було випущено в обіг, а національні грошові знаки вилучено з нього. Проведення цих заходів потребувало певного часу, тому протягом певного періоду, тривалість якого визначалась осібно в кожній окремій країні, національні валюти і євро перебували в обігу паралельно;
• повністю завершився перехід банків та інших фінансових установ на єдину валюту. Усі види платіжних засобів — банківські і поштові перекази, чеки, пластикові картки — було конвертовано в євро;
• державні установи, приватні фірми і громадяни перейшли на використання винятково євро;
• після закінчення фази "В" євро стало єдиним законним засобом платежу на всій території економічного і валютного союзу. Національні гроші перестали бути законним платіжним засобом, однак національні центральні банки продовжували безплатний обмін їх на нову валюту.
Складовою сценарію переходу до єдиної грошової одиниці є реалізація схваленого на настійну вимогу Німеччини Пакту стабільності і зростання. Юридично він оформлений у вигляді двох регламентів Європейської Ради, що мають силу закону (один стосується процедури, що приводиться в дію у разі виникнення надмірного бюджетного дефіциту, другий — контролю співтовариств за бюджетами держав-членів), і однієї резолюції, що містить керівні вказівки Комісії, Раді і державам — членам ЄС. У цих документах уточнюються загальні положення Маастрихтського договору про неприпустимість надмірних бюджетних дефіцитів і застосування санкцій до держа в-порушників.
Пакт допускає можливість перевищення встановленого ліміту бюджетного дефіциту (3 % ВВП) тільки в тому випадку, якщо це перевищення є "винятковим і тимчасовим". Перевищення визнається таким, якщо воно є результатом надзвичайної події, не підконтрольної відповідній державі-чле-ну, або глибокого економічного спаду. Якщо ця подія чи економічний спад залишилися в минулому, додатковою умовою визнання є висновок Комісії про те, що відповідно до її прогнозів у наступному році дефіцит повернеться до оцінки 3 % ВВП або нижче.
Економічний спад визнається глибоким, якщо він призвів до зниження валового внутрішнього продукту не менш як на 2 %. Формулювання Пакту дають змогу державам-членам домагатися визнання "винятковим" і меншого спаду, якщо він відбувся чи раптово спричиняє кумулятивні економічні втрати в майбутньому. Держави — члени ЄС в особі своїх вищих керівників домовилися не вважати "винятковими" економічні спади, за яких зниження ВВП не перевищує 3/4 %.
Пактом передбачено, що щороку на початку березня країни подають дані про підсумки виконання бюджету в попередньому році. Рада встановлює наявність надмірного бюджетного дефіциту і до кінця травня передає свої висновки (разом з рекомендаціями) уряду відповідної країни. Якщо під кінець року з'ясується, що уряд, який допустив надмірний дефіцит, не виконав рекомендації Ради чи не вжив рекомендовані заходи, Рада застосовує фінансові санкції. Спочатку санкції виражаються у вимозі внести безпроцентний депозит у розмірі від 0,2 до 0,5 % ВВП залежно від розмірів дефіциту. Депозит підлягає поверненню, якщо надмірний дефіцит усувається протягом наступних двох років. У протилежному випадку депозит перетворюється на штраф, що не підлягає поверненню. Якщо надмірний дефіцит зберігається і після внесення депозиту, у наступному році країна має внести додатковий депозит (який також може бути перетворений на штраф). Ця процедура продовжується аж до усунення надмірного дефіциту.
Для того щоб уникнути санкцій, країна має знизити бюджетний дефіцит принаймні до 3 % ВВП уже в наступному році після допущеного порушення. Однак Пакт залишає країнам (і Раді) невелику лазівку: країна може отримати відстрочку, якщо Рада визнає, що надмірний дефіцит був викликаний особливими обставинами, не передбаченими Пактом стабільності і зростання.
Відповідно до положень Пакту кожна країна буде керуватися в середньостроковому плануванні бюджету метою досягнення збалансованості чи перевищення доходів над витратами — це необхідна умова створення запасу міцності на випадок циклічних коливань. Щороку країни мають подавати свої "програми стабільності" Раді. Остання має право висловлювати рекомендації, якщо програми є неадекватними, і контролювати виконання програм, для того щоб завчасно попереджати національні уряди про небезпеку виникнення надмірних дефіцитів.
Юридичні засади використання євро
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Західноєвропейський банківський бізнес» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сценарій переходу до ЄВС“ на сторінці 2. Приємного читання.
