Розділ 2. БАНКІВСЬКА СПРАВА В ГРЕЦЬКОМУ СВІТІ

Західноєвропейський банківський бізнес


Кредит


Третьою економічною функцією агентів було надання кредитів. Прості позики були найбільш популярною формою банківського кредиту. Існують дані про 11 позик в Афінах в IV ст. до н. е. в сумах між 100 та 6000 драхм, а середня сума становила 2250 драхм. Пішовши з бізнесу у 371 р. до н. е., банкір Пасіон мав на своє ім'я позики у розмірі принаймні 50 талантів. Крім частини власного капіталу, надаючи у позику гроші, які він залучив на депозити від своїх клієнтів, трапезит мав проявляти обережність. Це завжди вимагало від дебіторів можливість надання гарантій. Банкіри, які мали свободу у придбанні та володінні нерухомістю, могли надавати кредити, гарантовані заставою майна. Проте оскільки більшість афінських банкірів були іноземцями, яким не дозволялося набувати власність у такий спосіб, то такий вид застави не міг широко використовуватись. З іншого боку, позики могли гарантуватися, і це, здається, було єдиним шляхом. Гарантами виступали цінності, коштовне каміння та зливки цінних металів. Срібний предмет вартістю 100 драхм, наприклад, давав змогу позичальнику отримати позику в розмірі 75—80 срібних драхм. Трапезити віддавали перевагу такого типу закладним позикам у зв'язку з цілою низкою причин: вартість цінних металів майже не коливалася, банкіри були добре обізнані на цих справах і не бажали піддавати себе ризику бути обдуреними, а заставні позики такого типу могли легко бути проданими за ринковою вартістю цінних металів ювелірам чи на монетний двір. Для того щоб гарантувати ліквідність банків, було потрібно мати кілька гарантій, які можна було легко реалізувати. Практика позик, гарантованих майном дебітора, що описана в стародавніх правових документах, не була дуже поширеною, хоча є докази, що вона існувала. Трапезити не завжди вимагали особистих чи майнових гарантій, коли вони були абсолютно впевнені у позичальнику. Однак вони мали б збільшити відсоток для осіб, яким вони довіряли менше.

Маємо дуже обмежену інформацію про відсоткові ставки, які банки вимагали за свої позики. Філософу Есхіну Сфетту, який прагнув взяти у позику гроші, щоб відкрити парфумерну лавку, банкіром Сосіномом було запропоновано 36 %. Однак лише за цим випадком не можна узагальнювати, бо Есхін мав репутацію невдахи. В І ст. до н. е. банкір Луцін Ауфідій надав багато позик місту Тенос, серед яких одна становила 11 000 аттичних драхм, а інша — 19 500, обидві під 16 % — ставку, яка була нижчою за ті, що пропонували інші кредитори. Коли місто виявилося неспроможним сплатити борг, син банкіра, Луцій Ауфідій Басе, вирішив звільнити його від сплати відсотків. Щодо інших колишніх боргів, то він зменшив ставку до 12 %. Пізніше він уклав з містом угоду про відстрочку" що реструктуризувало основну суму та відсотки, перерахувавши позику з 12 % на п'ятирічний кредит під 8 %. Коли цей термін було вичерпано, місто Тенос все одно не мало змоги сплатити ані основну суму, ані відсотки. Після кількох років очікування Луцій Ауфідій Басе надав інші значні кредити, повідомивши громадян міста, що він не зменшуватиме відсотки на позики, які вони могли сплатити протягом одинадцяти років. Такі події означали симптоми хворобливої фінансової ситуації, що спостерігалася у грецьких містах протягом І ст. до н. е. Відсоткові ставки (16, 12 та 8 %) не відповідають звичайним відсоткам того періоду: вони являють собою преференційні тарифи. В IV ст. до н. е. в Афінах відсоткові ставки, як правило, становили 12 % на заставний кредит та від 16 до 18 % — на інші типи позик, за винятком морських кредитів. Отже, можна вважати, що відсотки трапезитів також коливалися в цих межах, а кредити, гарантовані заставою, могли надавати лише найважливіші та найзаможніші з них, такі як Пасіон та Форміон, які отримали громадянство. В III ст. до н. е. відсоткові ставки для такого типу кредитів знизились до 10 % у майже всьому грецькому світі. Щодо інших видів особистих позик даних про відсоткові ставки немає. Наявна інформація стосується лише Єгипту. В 249 р. до н. е. в Александрії банківська позика, гарантована злитком срібла, надавалася під 12 %. В іншій частині країни у III та II ст. до н. е. гроші надавалися в середньому під 24 %. Очевидно, що банкіри міста-порту Александрії знижували відсоткові ставки, щоб вони могли бути зіставними з тими, що пропонувалися в інших містах середземноморського узбережжя. За часів правління імператора Юстиніана найбільша відсоткова ставка за кредитами у банках Константинополя становила 8 %. З економічного погляду важливо знати, як використовувалися банківські позики: були вони спрямовані на споживчі чи на виробничі інтереси? Існує лише два приклади, коли банки підтримували підприємництво. Одна з таких позик була надана учню Сократа, Есхіну Сфетту, з метою відкриття парфумерної лавки, інша, у розмірі 2000 драхм, була надана банкіром Блепаїосом якомусь Мантіасу для придбання видобувної концесії. Ці два випадки певною мірою доводять, що банкіри надавали позики підприємцям, але прикладів споживчого кредиту в п'ять раз більше не тільки в Афінах, а й у Дел осі, Ефесі, Сікіоні, Єгипті та ін.

Позики в банках часто брали для політичних цілей. Так, у 243 р. до н. е. в Сікіоні банкір Егіас надав у позику відомому воєначальнику Аратусу 60 талантів, які були гарантовані срібними предметами та коштовностями. Ці гроші були потрібні йому для отримання інформації, щоб захопити фортецю в Коринфі. З V ст. н. е. у Константинополі численні державні посадові місця можна було купити, і банкіри часто надавали кандидатам позики для таких придбань. Однак у провінціях такі позики було заборонено. Отже, позики трапезитів дуже часто були спрямовані на споживання, а не на виробництво.

Документи класичного періоду в Греції свідчать, що із 900 наданих позик лише п'ять слугували цілям підприємництва: дві було наведено вище; одна — для придбання майстерні для виплавки срібла з руди; дві інші — для придбання вовни для відкриття виробництва одягу і ділянки землі (проте це швидше було спрямовано на будівництво, ніж на відкриття комерційного чи промислового підприємства). Виходячи з цього, можна зробити висновок, що в банках стародавнього світу головною метою позик було фінансування споживання. Кредити на виробничі цілі надавалися здебільшого у вигляді морських позик.

Письменники класичної епохи наводять близько 28 прикладів надання морських позик, але кредити такої категорії зустрічаються також в Ефесі, Єгипті та Римі. В Афінах це було основним засобом фінансування морської торгівлі. Контракти такого типу позик мали застереження щодо морських ризиків, таких як загибель корабля, пошкодження та втрата вантажу, а сплата як основної суми, так і відсотків відбувалася після прибуття корабля в порт. У кредиті враховувалися ризики загибелі, що значно підвищувало відсоткові ставки — до ЗО % за подорож від Афін до Чорного моря. Як свідчать джерела, трапезити не хотіли фінансувати такого типу позики. Відсоткові ставки варіювали від 10 до 33 %, що залежало від тривалості подорожі, обраного маршруту та пори року. Щоб дати правильну оцінку ймовірним ризикам, позичальник мав бути добре обізнаним на морській торгівлі, знати, які маршрути є найбільш небезпечними, та сезонні ризики навігації. Оскільки позичальники не мали досвіду в цій галузі, здається, що трапезити не дуже вдавалися до такого роду інвестицій, навіть коли це могло приносити 66 % щорічних доходів. Так, якщо депозитор погоджувався, що його гроші будуть слугувати такого типу ризикованим операціям, то репутація банку, без сумнівів, падала. Незважаючи на це, трапезити відігравали важливу роль у високоризикованих контрактах. Вони завжди спостерігали за необхідною документацією, а платежі за цими контрактами здійснювалися переважно через банки.

Гарантовані кредити та кредити овердрафт були іншими формами, хоча й не такими поширеними, які надавали грецькі банкіри. Вище зазначалося, що у 243 р. до н. е. воєначальник Аратус залишив у заставу низку золотих та срібних предметів і коштовностей за надану йому банкіром Егіасом у Сікіоні позику у 60 талантів. Аратус вповноважив Егіаса виплатити 60 талантів двом ассирійцям, які мали надати Аратусу інформацію, що допомогла б йому захопити фортецю у Коринфі, про яку вони були дуже добре проінформовані. Аратус добився успіху влітку 243 р. до н. е. На фортецю було здійснено успішну атаку, а ті два ассирійці отримали в банку Егіаса 60 талантів.

У деяких випадках банкіри могли надавати гарантії від імені своїх клієнтів. Фактично вони надавали кредит, оскільки від банкіра вимагали сплатити певну суму гарантованих ним грошей, якщо клієнт був неспроможним виконати свої зобов'язання. Коли син Сопіоса в Боспорі надав у позику 300 статерів Кізіка якомусь Стратоклу, банкір Пасіон виступив гарантом позичальника. Інший приклад: банкір Нікон у Коринфі виступав гарантом за Філона, підприємця з того самого міста, який заборгував 450 драхм храму Асклепія в Епідаврі (III ст. до н. е.).

Якою ж була роль трапезитів у фінансуванні різного типу позик, що надавалися в Афінах у IV ст. до н. е.? У трьох важливих галузях — публічний, заставний та високоризиковий кредит — банки відігравали лише обмежену роль. Публічний кредит був передусім сферою діяльністю муніципалітетів, храмів та приватних осіб. Заставний кредит надавався храмами, приватними особами та тими трапезитами, яким вдалося отримати громадянство. Високоризиковий кредит (венчурні позики) надавалися швидше приватними особами, ніж банківськими установами. Кредити, що надавалися банками, мали менш прийнятні умови, ніж ті, що надавали храми, відсоткова ставка яких ніколи не перевищувала 10 %. Більш того, це стосувалося короткострокових кредитів, оскільки для забезпечення ліквідності банкіри не могли надавати кредити на довгі строки. Позичальник не звернувся б до банкіра, за винятком випадків, коли йому терміново потрібні гроші, а він не міг їх отримати на кращих умовах від інших позичальників. Тому воєначальник Тімофей заставив усе своє майно, коли він звернувся за допомогою до банкіра Фузіона.

Банкіри надавали у більшості випадків споживчий кредит, який, як правило, був забезпечений певною формою застави, а їх економічна роль в операціях такого типу була фактично необмеженою. Храми та особи, що надавали кредити, робили це зі своїх власних капітальних ресурсів. Якщо вони домовлялися про позику, вони трансфертували додаткову частину купівельної спроможності позичальнику. Банк оперував грошовими ресурсами інших осіб, які при вимозі виплачувалися і були купівельною спроможністю депозитора. Надаючи позики з депозитованих ресурсів, банки створювали додаткову купівельну спроможність і, хоча дещо рестриктивною мірою, сприяли полегшенню ситуації нестачі фінансових ресурсів., що існувала в античності. В цьому плані кредит, що надавався банком, набував економічної важливості, більшої, ніж у випадку храмів чи приватних осіб. Суттєвою функцією банків було створення додаткової купівельної спроможності, що висвітлено в одному з писань Павла. В своїй четвертій проповіді на початку Діянь Апостолів Іоанн Хреститель описував корисність банків в Антіохії так: "Якщо б трапезити просто тримали розташовані у них депозити в своїх зберігальнях, то їх професія не приносила б ніякої користі. Щодня хтось приходить покласти гроші в банк, а інші одразу приходять брати їх у позику. Навіть незважаючи на те, що ці гроші їм не належали, вони дозволяли трапезитам отримувати значні прибутки, надаючи позики тим, хто їх потребував".


Укладання контрактів


У класичний період банкіри завжди турбувалися про контракти своїх клієнтів. В еллінську епоху було досягнуто нового рівня. Банкіри почали укладати контракти від імені своїх клієнтів. У І ст. н. е. в Єгипті з'явився діаграф (diagraphe). Цей документ, що готувався банком, засвідчував, що хтось здійснював платіж (діаграф) від імені одного із своїх клієнтів на користь третьої особи, але він також створив пункти конвенції, що народили платежі: продаж, позика тощо. Цей банківський документ укладався водночас і як доказ платежу, і як контракт. Фактично він прирівнювався до нотаріального акта.

Наступний розділ:

Організація банків

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Західноєвропейський банківський бізнес» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. БАНКІВСЬКА СПРАВА В ГРЕЦЬКОМУ СВІТІ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина I. БАНКІВСЬКА СПРАВА В СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІ

  • Розділ 2. БАНКІВСЬКА СПРАВА В ГРЕЦЬКОМУ СВІТІ
  • Організація банків

  • Банкіри та банкрутства

  • Державна банківська справа

  • Державні банки

  • Розділ 3. БАНКИ В РИМСЬКОМУ СВІТІ

  • Банківські операції

  • Організація діяльності банків

  • Банкіри та банкрутства

  • Частина II. БАНКІВСЬКА СПРАВА В ЄВРОПІ У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ ТА РАННЬОМУ СУЧАСНОМУ ПЕРІОДІ (476-1789)

  • Відродження банківської справи в Західній Європі

  • Виникнення приватної банківської справи

  • Відродження приватної банківської справи у сфері депозитів та жиротрансферів

  • Поява публічного депозиту та жирооперацій

  • Міжнародна банківська справа за часів домінування Італії

  • Вразливі альянси банків та монархів

  • Розділ 5. РОЛЬ ТРАДИЦІЙ У РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ЄВРОПІ У XVI I XVII ст.

  • Поширення приватних та державних депозитних і жирооперацій

  • Виникнення та фінансове значення ярмарків у Женеві в XV ст.

  • Особливості ярмарків Кастилії у XVI ст.

  • Домінування італійців на ярмарках Ліона у XVI ст.

  • Фінансові ярмарки П'яченци у XVII ст.

  • Роль банкірів у зовнішній політиці Франції та Габсбургів

  • Великі державні банкрутства XVI і XVII ст.

  • Розділ 6. НОВІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ЄВРОПІ.

  • Обмінний банк Амстердама в XVII ст.

  • Приватна банківська справа в Амстердамі в XVII ст.

  • Виникнення в Стокгольмі першої банкноти

  • Розлад державних фінансів Франції у XVIII ст.

  • Крах фінансової системи Джона Ло

  • Недорозвиненість банківської системи Англії у XVII і XVIII ст.

  • Банк Англії й виникнення центрального емісійного банку

  • Формування довгострокового державного кредиту в сучасному розумінні

  • Частина ІІІ. БАНКИ ЄВРОПИ В XIX і XX ст.

  • Концентрація емісійної діяльності та надання банкнотам офіційного статусу

  • Поширення банківських грошей

  • Розділ 8. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

  • Вдосконалення британської моделі

  • Роль банків у будівництві залізниць

  • Поява змішаних банків у Бельгії

  • Розділ 9. ЗРОСТАННЯ, КОНЦЕНТРАЦІЯ І ДИВЕРСИФІКАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В 1850-1914 pp.

  • Перехід від змішаних банків до розподілу банківських функцій між депозитними і комерційними банками у Франції

  • Континентальна, або "німецька", банківська модель

  • Роль банків у міжнародному русі капіталів

  • Інші типи кредитних установ

  • Розділ 10. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

  • Інфляція

  • Неможливість повернення до стабільності

  • Розділ 11. ТРАНСФОРМАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ПЕРІОД МІЖ ВІЙНАМИ

  • Зростання могутності держави

  • Відносини між банками та промисловістю

  • Банківська криза в Європі

  • Криза в Австрії і Німеччині

  • Падіння фунта стерлінгів і його вплив на країни Європи

  • Реформи 30-х років XX ст.

  • Розділ 12. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

  • Грошові проблеми повоєнного періоду

  • Розділ 13. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ПІСЛЯ 1945 р.

  • Концентрація в банківській системі

  • Інтернаціоналізація і створення ринку євродоларів

  • Зміни в банківській системі, які відбулися наприкінці XX ст.

  • Загострення банківської конкуренції наприкінці XX ст.

  • Глобалізація банківської системи

  • Завдання наприкінці століття

  • Розділ 14. СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

  • Маастрихтський договір

  • Тернистий шлях до Амстердама

  • Сценарій переходу до ЄВС

  • Юридичні засади використання євро

  • Банкноти і монети євро

  • Інструменти політики Європейського центрального банку

  • Типи операцій ЄЦБ на відкритому ринку

  • Євро та економічні оператори

  • Платіжні системи

  • Державні органи

  • Підприємства

  • РЕКОМЕНДОВАНА І ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА