Як зазначалось раніше, банкрутство фінансових організацій і досі лишається чи не найуніверсальнішим засобом приховування нелегальних операцій з грошовими коштами для всіх без винятку економічних суб'єктів. Проте наслідки подібних схем перепливу коштів з офіційного у нелегальний сектор можуть набувати катастрофічного масштабу. У зв'язку з цим варто детальніше зупинитись на макроекономічних екстерна діях тіньового руху капіталів за участю банківської системи.
Хоча шахрайські дії у банківській діяльності є характерними симптомами банкрутства лише окремих банків, часом останні можуть негативно впливати на розгортання загальної кризи фінансової системи. Така ситуація мала місце у Венесуелі у 1994 р., а також Гвінеї у 1985 р.. де 6 найбільших банків країни, активи яких перевищували 95% від загального їх обсягу у банківській системі, зупинили свою роботу в один день через відсутність коштів на рахунках зазначених банківських установ [248].
Випадки банкрутства банківських організацій, можуть бути класифіковані за багатьма ознаками, наприклад, за типом ризиків; за типом явища, що стало причиною неплатоспроможності і подальшого банкрутства банку; за станом банківської системи окремої країни; за способами відновлення платоспроможності банківської установи; за ступенем втручання держави у подолання неплатоспроможності банку або наслідків його банкрутства тощо.
Вивчення досвіду країн, що мають досвід подолання неплатоспроможності і банкрутства банківських організацій, є ключовим критерієм у систематизації даних процесів і недопущення банкрутства банків в Україні в контексті поширення взаємодії страхового сектору і банківської сфери.
Основною відмінністю неплатоспроможності і банкрутства банківських установ від страхових компаній є насамперед те, що в більшості випадків банкрутство одного страховика не викликає ланцюгову реакцію на страховому ринку в цілому (за виключенням деяких прикладів описаних у попередньому підрозділі), тоді як банкрутство однієї банківської установи може не лише стати стимулом масових явищ такого роду на банківському ринку, але й викликати негативні тенденції у всьому фінансовому секторі економіки окремої держави.
Розглянемо відмінності неплатоспроможності і банкрутства банківських установ та інших небанківських інститутів. Зазвичай неплатоспроможна фінансова установа зазнав труднощів у нарощуванні власних фондів, що, в свою чергу, перешкоджає ефективному використанню інвестиційних можливостей, а також в деяких випадках змушує до реалізації важливих активів компанії. Крім того, сам факт неплатоспроможності компанії викривлює мотиваційні дії менеджерів, що може виявлятись у шахрайстві з їхнього боку. Також таке явище змушує власників і топ-менеджерів організації згортати плани довгострокового розвитку, переходити на стратегію виходу із кризи і скорочення обсягів обслуговування.
Хоча практика показує, що невеликі компанії мають більшу імовірності банкрутства в умовах ринкових відносин, вони рідко повністю припиняють свою діяльність в стані неплатоспроможності, оскільки можуть обрати певний основний прибутковий напрямок операційної діяльності, що забезпечуватиме їм нові інвестиційні можливості.
З іншого боку, великі організації зі значними інвестиційними вкладеннями у такі найменш ліквідні інструменти як основні засоби, мають проблеми із їхньою вигідною реалізацією. Доки теперішня вартість компанії перевищує її ліквідаційну вартість, для власників існують стимули для продовження діяльності, хоча і з мінімальними новими інвестиційними операціями, згортанням неосновних напрямків діяльності та іноді і зі зміною топ-менеджменту.
Баланс неплатоспроможної установи характеризується незбалансованістю активів і пасивів, що виражається у зниженні вартості перших і зростанні вартості останніх.
Накладання можливих втрат на кредиторів підприємства відіграє важливу роль після настання його неплатоспроможності. Так, якщо виходячи з аналізу поточного стану, кредитори не знаходять потенціалу для відновлення ефективного функціонування установи і, таким чином, повернення зобов'язань, вони матимуть всі стимули для ініціювання її реструктуризації або ліквідації. У протилежному випадку, кредитори оберуть невтручання у діяльність компанії.
У випадку неплатоспроможності банківської установи більшість із несприятливих наслідків, описаних вище, можуть значно відрізнятись. Найбільш важливим чинником, який слід прийняти до уваги, е те, що процеси функціонування банку відрізняються меншою прозорістю, відображаючи особливу природу банківських послуг - зобов'язання здійснити платіж у майбутньому — тобто, може пройти певний проміжок часу до того як неспроможність банку виконати умови договору стане очевидною (відомою).
Для подолання проблем із платоспроможністю банки можуть пролонгувати прострочені кредити або залучити більші обсяги депозитних коштів. З метою залучення нових вкладів зазвичай пропонуються вигідні відсоткові ставки як для вже існуючих, так і потенційних клієнтів банку.
Непрозорість банківських кредитів означає, що їх складніше реалізовувати, ніж, наприклад, матеріальні запаси звичайного підприємства. З цього слідує, що для реструктуризації активів за несприятливих внутрішніх і зовнішніх умов, банку більш складно підвищувати ліквідність. Більше того, розпродаючи власні активи зазначені фінансові установи в деяких випадках змушені погоджуватись на пропозиції термінового продажу, тобто реалізації активів за нижчими, в порівнянні з нормальними умовами продажу, цінами. Таким чином, неплатоспроможні банківські установи мають всі стимули для замовчування і відстрочки визнання власних втрат.
За умов низької або негативної ринкової вартості банку, його власники і менеджери є менш мотивованими для моніторингу внутрішньої ситуації всередині організації, а банківський персонал має можливості для розтрати банківського майна. Зазначені тенденції неплатоспроможного банку вимагають від його вищої ланки керівництва рішучих дій для їхнього подолання без, чого банківська установа автоматично стане банкрутом.
Крім того, недостатність інформації щодо поточного стану банку для клієнтів, кредиторів, наглядового органу за банківським сектором, а також інших зацікавлених осіб разом із наведеними чинниками робить цю фінансову установу схильною до відпливу фінансових ресурсів, адже поява інформації про її неплатоспроможність одразу викликає відповідну реакцію у вкладників — вони починають вилучати депозити.
Оскільки банківські установи виступають найважливішим елементом платіжної системи країни, шкідливий вплив від неплатоспроможності може призвести до припинення проведення платежів в країні, повернення до бартеру та нанесення шкоди всій економічній активності. Одночасний розпродаж активів багатьма банками у поєднанні із поширенням чуток про нестабільність банківської системи матиме наслідком стрімке падіння цін на активи і підвищить політичний тиск в країні.
Таким чином, "ефект зараження" означає, що банкрутство однієї банківської установи має не тільки прямий вплив на ВВП країни у вигляді втрати прибутку банку і фонду оплату праці, але й непрямий і потенційно значний ефект — банкрутство одного банку може стати причиною банкрутства іншого банку, що в кінцевому рахунку означатиме зупинення всієї платіжної системи держави.
Слід зазначити, що реальна вартість безнадійних кредитів для економіки є першопричиною нераціонального використання ресурсів в країні. Поширення систематичної неплатоспроможності банків призводить до відпливу фінансових ресурсів із фінансового сектора до менш продуктивних сфер. На додачу до прямого впливу на бюджет країни, розповсюдження неплатоспроможності банківських установ може мати стимулом спрямування державної політики у неправильному руслі, наприклад, згортання стабілізаційних програм розвитку країни, призупинення реформ фінансового і нефінансового секторів економіки тощо.
Країни з перехідною економікою і економікою, що розвивається, ще більше піддаються впливу неплатоспроможності і банкрутства банківських установ, оскільки в них відсутні високорозвинені ринки капіталу, які можуть поширити втрати від кризи банківської системи на декілька років. Враховуючи обмежену податкову базу цих країн, відшкодування втрат, понесених банківським сектором, фінансується за рахунок інфляційного податку, тобто завдяки частині доходів фізичних і юридичних осіб, що фактично надходить до державного бюджету в результаті падіння купівельної спроможності грошей.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Механізм впливу банків і страхових організацій на зниження тіньових грошових потоків» автора Єрмошенко М.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Неплатоспроможність і банкрутство банків з точки зору впливу на фінансовий сектор“ на сторінці 1. Приємного читання.
