Неплатоспроможність і банкрутство банків з точки зору впливу на фінансовий сектор

Механізм впливу банків і страхових організацій на зниження тіньових грошових потоків

Злочинні ж дії з боку вищої ланки управління банку в переважній більшості набувають значних масштабів. Масштабність шахрайства на даному рівні пояснюється існуванням режиму кримінальної відповідальності за розкрадання коштів банку, тобто спрацьовує логіка: "якщо переводити кошти, то у достатніх для забезпечення власного майбутнього розмірах", та є широко розповсюдженою на етапі втрати ліквідності і платоспроможності банківської установи.

3) Ендемічна криза, викликана діями уряду країни (за умови існування банківської системи, повністю контрольованою урядом країни)

У багатьох країнах світу функціонування банківського сектору нерозривно пов'язано із фінансуванням уряду або від його імені, із залежністю центрального банку від рішень органів влади, а також із відсутністю взаємоузгоджених дій уряду і центрального банку. Така залежність банківської системи набуває різноманітних форм: від режиму державного фінансування різноманітних національних програм надання кредитних ресурсів або інвестицій до запровадження різного роду субсидій. В результаті цих зв'язків, цілі державної політики автоматично поширюються за відповідними напрямками і на банківську систему. За такого режиму банківські установи перестають бути незалежними організаціями, основною метою яких (в широкому розумінні) є здійснення підприємницької діяльності і отримання прибутку.

У часи економічного процвітання, зазначена побудова банківської системи сприяє стабільному функціонуванню банківських установ. Стабільний економічний розвиток створює сприятливі умови для нарощування депозитів навіть за низьких відсоткових ставок по вкладах. Крім того, така ситуація стимулює зростання обсягів кредитування підприємств державної власності або інших привілейованих позичальників, які підтримуються на рівні держави, навіть якщо кредитоспроможність останніх викликає великі сумніви.

Навіть якщо більша частина позичальників банківських установ має фінансові можливості для повернення кредитів і виплати відсотків по них, неадекватна політика ціноутворення на кредитні ресурси означатиме, що надання позичок завідомо некредитоспроможним позичальникам незмінно призведе до викривлення фактичного розміру капіталу банківської установи до рівня, який фактично означає його неплатоспроможність у економічному розумінні (тобто фактичний обсяг зобов'язань перевищує ліквідаційну вартість активів).

В той же час, будь-які несприятливі тенденції на ринку, такі як: різке зменшення розмірів вкладів, підвищення відсоткових ставок по кредитах, є достатніми для фактичної констатації неплатоспроможності банківської установи. Зазначені кризові явища зазвичай мають системний характер, тобто сприяють втраті фінансової безпеки більшості банків, представлених на ринку.

Проте, особливо у випадку функціонування в країні державних банків розвитку, сама ідея існування позикових ресурсів, які в майбутньому не будуть поверненими, може складати частину політики, яка проводиться органами влади тієї чи іншої держави. В такому випадку, надання кредитних ресурсів виступає інструментом приховування або відкладення фінансових проблем країни шляхом здійснення позичок з метою підтримки певного курсу (економічного, соціального, політичного тощо) державної політики.

З цієї точки зору, витрати на реструктуризацію або ліквідацію зазначених банків можуть розглядатись у вигляді погашенних нефінансових зобов'язань уряду, що виникли у попередні періоди. Такий приклад мав місце у Кот-д'Івуарі, коли уряд виявив готовність відновити платоспроможність місцевих комерційних банків шляхом виплати простроченої заборгованості одного з найбільших державних підприємств країни [237].

Додатковим викликом для банківської системи можна вважати підхід у країнах із федеральним устроєм, де вище керівництво країни використовує банківські установи (які в більшості випадків мають державну форму власності) як джерело для фінансування власних потреб у фінансових ресурсах. Серед найбільш характерних прикладів перекладання державних витрат на банківський сектор, можна назвати масові банкрутства державних банків у таких країнах як Бразилія (банківська криза 1994-1995 рр.) та Нігерія (1993 р.) [233, 246].

Найбільш радикальним прикладом в даній галузі е перехід банківських систем від планової до ринкової економіки, оскільки за планового режиму банківські установи майже не проводять оцінювання кредитоспроможності своїх клієнтів-позичальників. Натомість їхньою основною функцією було впровадження і моніторинг кредитного плану, розробленого державою.

Варто погодитись із точкою зору групи науковців Світового Банку у складі М. С. Боріша, М. Ф . Лонга, М. Ноеля і С. Клаесенса, що лише радикальні зміни у регулюванні банківського сектору призводять до його стабільного довгострокового розвитку [204; 209]. Насправді, сам факт переходу не надає гарантій ефективності діяльності банківських установ в майбутньому. Найбільш впливовими чинниками тут слід вважати: ступінь задоволення потреб клієнтів новими приватизованими банками, рівень капіталізації і професійності управління останніми, залежність від механізму рефінансування центральним банком тощо.

Однак, не тільки фінансування безнадійних банків з точки зору повернення кредитів, що підтримується з боку держави, може здійснювати негативний тиск на банківську систему. Поширеною практикою у банківській діяльності є залучення фінансових ресурсів із-за кордону у іноземній валюті, що само по собі породжує валютні ризики. Слід пам'ятати, що у випадку девальвації платоспроможність таких банківських установ опиниться під загрозою. Зазначена ситуація мала місце у Республіці Гана, де офіційний обмінний курс на початку 80-х рр. минулого століття, тобто на момент основних банківських запозичень, не відповідав реаліям [204; 209].

У Латинській Америці, з традиційно високими нормами обов'язкових резервів банківських установ і можливістю редисконтування векселів центральними банками, різке підвищення інфляції у 1980-х рр. призвело до кризи платоспроможності багатьох місцевих банків. Аргентина, в свою чергу, представляє собою найбільш радикальний приклад завдяки системі грошових компенсацій, запроваджених центральним банком з метою відвернення несприятливих ефектів на прибутковість банків від законодавчо встановлених відсоткових ставок по кредитах. В результаті проведення зазначеної державної політики, наприкінці 80-х рр. більшість банків Аргентини майже втратили фінансову незалежність за рахунок масового зняття депозитів у поєднанні із хвилею спекуляцій із національною валютою через підвищення відсоткових ставок по депозитах до неймовірних розмірів (в деяких випадках до 100%) і наступними грошовими асигнуваннями від центрального банку. Спроби уряду ввести фінансові інструменти із фіксованою доходністю викликали кризу платоспроможності банківських установ і оголошення так званих "банківських канікул". Таким чином, 1 січня 1990 р. в Аргентині було введено обов'язковий режим реструктуризації депозитних сертифікатів у національній валюті [246]. Для подолання кризових явищ у банківському секторі, державні боргові інструменти, що в основному належали банкам, і термінові депозити були замінені 10-річними облігаціями, деномінованими у доларах США, під назвою "BONEX". Лише після введення облігацій "BONEX", урядом відкликано "банківські канікули", а 8 січня 1990 р. фінансовий ринок країни заново розпочав своє функціонування. Однак, після запровадження режиму "BONEX", в країні спостерігалась рецесія ще протягом року. Крім того, було втрачено репутацію фінансового сектору і центрального банку, а рівень інфляції значно зменшив початковий рівень вкладених в банки коштів [246].

Схожий досвід був характерний також для Чилі у період відновлення нормального функціонування економіки держави після фінансового колапсу 1981-1982 рр., протягом якого на законодавчому рівні було затверджено широкий спектр дотацій, спрямованих на відновлення платоспроможності банківської системи, а також сприяння стабілізації банківського сектору країни [246].

Менш драматичні наслідки банкрутства банківських установ спостерігались в таких країнах, як:

• Туреччина, де високі процентні ставки допомогли відновити фінансову безпеку банківського сектору;

• Гана — за рахунок проведення жорсткої політики в галузі регулювання кредитних лімітів в період масового припливу капіталу із-за кордону наприкінці 80-х рр. XX ст., країна успішно здійснила перехід до ринкових механізмів функціонування банківської системи, що дозволило банківським установам підвищити різницю між розмірами відсоткових ставок по кредитах і депозитах;

• Філіппіни — стабілізаційна політика, направлена на відновлення банківської системи після кризи 80-х рр. XX ст., включала в себе продаж центральним банком країни банківських векселів із високою дохідністю [246].

Завдяки значно меншим масштабам банкрутства банків вищезазначених країн, наведені приклади лише частково можна віднести до причин неплатоспроможності банків, викликаних функціонуванням державної форми власності на банківському ринку, однак вони дають змогу проілюструвати значні соціальні витрати суспільства у випадку порушення стабільності банківського сектору економіки держави (навіть без банкрутства банківських установ).

Таким чином, за режиму, коли прибутковість банківських установ забезпечується лише завдяки масовим державним дотаціям банківського сектору, підтримка платоспроможності банківської системи можлива тільки завдяки розважливій фіскальній політиці. Звичайно, основним чинником, що сприяє вразливості банківської системи такого типу, виступає надмірний податковий тягар у країні. Обтяжливий податковий режим змінює сутність функціонування банківської системи держави, робить її менш автономною, знижує ефективність використання пруденційних принципів банківської діяльності.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Механізм впливу банків і страхових організацій на зниження тіньових грошових потоків» автора Єрмошенко М.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Неплатоспроможність і банкрутство банків з точки зору впливу на фінансовий сектор“ на сторінці 5. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА ЯК СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЯВИЩЕ

  • Тіньова економічна діяльність як джерело тіньових грошових потоків

  • Економічна природа і методологічні основи спрямування банківської і страхової діяльності на зменшення тіньових фінансових потоків

  • Механізм зниження тіньової економіки через діяльність банків і страхових організацій

  • ДІАГНОСТИКА ПЕРЕДУМОВ, НАСЛІДКІВ І СПОСОБІВ ЗНИЖЕННЯ ТІНІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОГО СЕКТОРУ КРАЇНИ

  • Неплатоспроможність і банкрутство банків з точки зору впливу на фінансовий сектор
  • Дослідження банків і страховиків щодо причетності до тіньових фінансових потоків

  • Розробка державних стандартів прозорості фінансових потоків банків і страховиків

  • КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ МЕХАНІЗМОМ ВПЛИВУ БАНКІВ І СТРАХОВИКІВ НА ЗМЕНШЕННЯ ОБСЯГІВ ТІНЬОВИХ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ

  • Аналіз зарубіжного досвіду державного впливу на зниження тіньової економіки через діяльність банків і страховиків

  • Засади щодо впливу держави на зменшення обсягів тіньової економіки в Україні через банківську і страхову діяльність

  • Скорочення позабанківського обігу готівки

  • Удосконалення методичного інструментарію державного фінансового моніторингу банків і страховиків

  • Організаційні засади інформаційного забезпечення механізму впливу банків і страховиків на зменшення тіньових грошових потоків

  • ІННОВАЦІЙНІ МОДЕЛІ СИСТЕМНОЇ ПРОТИДІЇ ТІНЬОВИМ ГРОШОВИМ ПОТОКАМ БАНКІВ І СТРАХОВИКІВ

  • Обґрунтування цільових показників ефективності державного регулювання зниженням тіньової грошової маси засобами теорії нечітких множин

  • Нечіткий багатокритеріальний вибір варіантів як засіб удосконалення державного і первинного фінансового моніторингу

  • ВИСНОВКИ