Неплатоспроможність і банкрутство банків з точки зору впливу на фінансовий сектор

Механізм впливу банків і страхових організацій на зниження тіньових грошових потоків

** Під "голландською хворобою" мається на увазі підрив традиційних галузей економіки (в тому числі і банківської) в результаті відкриття нових природних ресурсів.

Таблиця 2.5

Ключові мікроекономічні чинники банкрутства банківських установ

Мікроекономічні чинники банкрутства банківВідсоток випадків банкрутства від загального числа неплатоспроможності банків
1. Недосконалий менеджмент банку69
2. Політичне втручання у діяльність банківської установи38
3. Пов'язане кредитування31
4. Шахрайство21
5. Кредитування підприємств державної форми власності21
6. Масове вилучення вкладів клієнтами банку7

Хоча стрімке зменшення обсягів зовнішньої торгівлі разом із рецесією фігурували відповідно у 69% і 50% випадків банкрутства банківських установ, мікроекономічні чинники також були значно поширеними. Згідно даних табл. 2.5, найбільш впливовими мікроекономічними чинниками банкрутства банківських установ є: недосконалий менеджмент банку (призводило до банкрутства у 69% випадків неплатоспроможності), політичне втручання у діяльність банку (відповідно 38%), операції кредитування пов'язаних із банком установ (31%), а також кредитування підприємств державної форми власності і банківське шахрайство (обидва чинники по 21%).

Результати дослідження показують, що макроекономічні чинники відіграють найбільш важливу роль у неплатоспроможності і банкрутстві банків. Крім того, дуже часто останні здійснюють опосередкований вплив, оскільки стабільність макроекономічного клімату в країні може обмежувати ініціативи фінансових установ до більш ретельних заходів внутрішнього моніторингу, чіткого налаштування систем внутрішньої безпеки. Деякі керівники банків вважать за непотрібне витрачати зайві ресурси для фінансування заходів такого характеру за умов стабільного зовнішнього середовища їхнього функціонування.

Варто зазначити, що ґрунтовність аналізу чинників неплатоспроможності банківських установ значно підвищилась лише декілька десятиліть тому. Для цього існують декілька причин. Найбільш значні втрати від для суспільства в наслідок банкрутства цих фінансових установ спостерігались ще у 19зо-х рр. в часи Великої Депресії. Протягом приблизно тридцяти років після закінчення Другої Світової Війни через відносну стабільність макроекономічного середовища дослідження неплатоспроможності банків не мали першочергової актуальності. Крім того, розповсюдження державної власності у банківській сфері дозволили на деякий час замаскувати виникаючі труднощі в даній галузі.

На нашу думку, цілком ймовірно, що нестабільність на макроекономічному рівні була тим непрямим чинником, який сприяв поглибленню проблем у банківській сфері, особливо після відмови від режиму штучного підтримання валютного курсу у 1973 році.

Підвищення кількості відокремлених банківських систем у післявоєнний період в результаті припинення колонізації в багатьох країнах світу, ліквідація декількох імперій, розпад СРСР означали зростання кількості банківських установ у декілька разів, в більшості випадків без наявності професійного досвіду управління і нагляду за ними, низької капіталізації.

Також у цей період часу не досить вдалими виявились спроби щодо запровадження внутрішніх систем ризик-менеджменту фінансових установ. З нашої точки зору, можна погодитись із твердженням Ч. П. Кіндлебергера, що кожне покоління має пережити власні помилки [231]. Тобто банкіри, які успішно подолали наслідки рецесії або стрімкі падіння на ринках добре пам'ятають про власні помилки і стають більш консервативними у процесі управління банком, в той час, коли нові покоління банківських установ мають вчитись на власних помилках. Як свідчить проведений аналіз, полегшення доступу до кредитних ресурсів в деяких країнах супроводжувалось зменшенням якості кредитних стандартів та кількості процедур моніторингу інвестування фінансових ресурсів.

Появі більшої кількості банків, крім зазначених вище чинників, також сприяло збільшення конкуренції з боку небанківських фінансових установ, що у 1950-х рр. у ряді промислово-розвинутих країн призвело до зниження вартості банківських ліцензій у декілька разів. Більше того, готовність банкірів до прийняття на себе більших ризиків стимулювалась в деякій мірі розповсюдженням депозитних гарантійних схем. Таким чином, на додачу до підвищення нестабільності на макроекономічному рівні, готовність банків до взяття на себе більших ризиків може пояснити, чому зазначені фінансові установи почали зазнавати проблеми із платоспроможністю. Як показав проведений аналіз, кризові явища банківських систем в повній мірі поширюються як на розвинуті країни світу, так і країни із перехідною економікою. Системні кризи є комплексними явищами і зазвичай відрізняються від одна одної.

Масові банкрутства банків, які беруть свій початок у країнах із перехідною економікою (або країнах, що розвиваються), зазвичай мають ендемічні характеристики, тобто відбуваються в межах даної країни або сукупності країн зі стійкими фінансово-економічними зв'язками. Такі кризи піддаються від стеженню, можуть повторюватись час від часу, демонструючи неплатоспроможність і відсутність ліквідності банківських установ. Інші країни зазнають епідемічні кризи банківських систем, дія яких може викликати аналогічні явища не тільки в банківських системах інших держав, але й спричиняти серйозні макроекономічні порушення.

З метою з'ясування специфіки процесів, що спричиняють банкрутство банків в країнах з перехідною економікою, і врахування їх під час налагодження взаємодії із страховими компаніями, необхідно виявити основні симптоми порушення стабільності банківського сектору (рис. 2.5). Детальніше зупинимось на основних симптомах кризи неплатоспроможності банківських установ.

1) Порушення макроекономічної рівноваги.

Ступінь, до якої фінансові системи можуть поглинати наслідки макроекономічних шоків, не викликаючи при цьому банкрутства фінансових інститутів, суттєво різниться. За таких умов деякі банківські установи можуть підтримувати достатній рівень платоспроможності і ліквідності, ефективно використовуючи методи ризик-менеджменту.

Порушення макроекономічної рівноваги за рахунок внутрішніх джерел походження, а саме економічних циклів, що характеризуються швидким зростанням і різким падінням, є досить шкідливими для функціонування банківської системи. У такому випадку, банки, нарощують обсяги діяльності щодо надання довгострокових кредитів. Сам процес кредитування сприяє тимчасовому процвітанню таких операцій: підвищується вартість земельних ділянок та іншого майна і, оскільки збільшення доходів впливає на обсяги споживання і заощадження, ділова активність сприяє зростанню прибутковості більшості економічних операцій.

Таким чином, на відміну від інших синдромів наближення кризи, макроекономічні коливання самі по собі виступають спонукальним чинником для порушення рівноваги банківської системи у значно меншому ступені. Навпаки, сама поведінка банківських установ, особливо у період різких підйомів і спадів економічного циклу, підсилює потрясіння фінансового сектору, збільшуючи частку позичкового капіталу, в основі якого лежать нереалістичні цінові тренди. Коли ж ситуація стає критичною, банківська система повторює процеси економічного спаду всієї країни.

Ендогенний характер масових банкрутств у банківській галузі був притаманний фінансовим потрясінням в Аргентині, Чилі, Уругваї в період 1979—1983 рр. і пізніше банківським кризам у скандинавських країнах в 1987-1994 рр., Японії починаючи з 1992 р. і Мексики у 1994 році [224].

На міжнародному рівні масова практика надання кредитних ресурсів країнам, що розвиваються, у період 1970-1982 рр., яка в кінцевому рахунку спричинила хвилю банкрутств банківських установ, має ознаки схожості в різних державах і заснована на поєднанні чинників макро- і мікроекономічного характеру.

Для того щоб спровокувати ендогенну банківську кризу, наявними мають бути негативні порушення фінансового стану банків разом із помилками монетарної політики держави або чинниками політичного чи макроекономічного характеру.

Основні симптоми неплатоспроможності банківських установ, авторське групування

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Механізм впливу банків і страхових організацій на зниження тіньових грошових потоків» автора Єрмошенко М.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Неплатоспроможність і банкрутство банків з точки зору впливу на фінансовий сектор“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА ЯК СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЯВИЩЕ

  • Тіньова економічна діяльність як джерело тіньових грошових потоків

  • Економічна природа і методологічні основи спрямування банківської і страхової діяльності на зменшення тіньових фінансових потоків

  • Механізм зниження тіньової економіки через діяльність банків і страхових організацій

  • ДІАГНОСТИКА ПЕРЕДУМОВ, НАСЛІДКІВ І СПОСОБІВ ЗНИЖЕННЯ ТІНІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОГО СЕКТОРУ КРАЇНИ

  • Неплатоспроможність і банкрутство банків з точки зору впливу на фінансовий сектор
  • Дослідження банків і страховиків щодо причетності до тіньових фінансових потоків

  • Розробка державних стандартів прозорості фінансових потоків банків і страховиків

  • КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ МЕХАНІЗМОМ ВПЛИВУ БАНКІВ І СТРАХОВИКІВ НА ЗМЕНШЕННЯ ОБСЯГІВ ТІНЬОВИХ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ

  • Аналіз зарубіжного досвіду державного впливу на зниження тіньової економіки через діяльність банків і страховиків

  • Засади щодо впливу держави на зменшення обсягів тіньової економіки в Україні через банківську і страхову діяльність

  • Скорочення позабанківського обігу готівки

  • Удосконалення методичного інструментарію державного фінансового моніторингу банків і страховиків

  • Організаційні засади інформаційного забезпечення механізму впливу банків і страховиків на зменшення тіньових грошових потоків

  • ІННОВАЦІЙНІ МОДЕЛІ СИСТЕМНОЇ ПРОТИДІЇ ТІНЬОВИМ ГРОШОВИМ ПОТОКАМ БАНКІВ І СТРАХОВИКІВ

  • Обґрунтування цільових показників ефективності державного регулювання зниженням тіньової грошової маси засобами теорії нечітких множин

  • Нечіткий багатокритеріальний вибір варіантів як засіб удосконалення державного і первинного фінансового моніторингу

  • ВИСНОВКИ