Розділ 4. Банківська система Великобританії

Банк Англії одразу ж випустив нових грошей на суму близько 800 ООО ф. ст., що були використані на оплату боргу. Це спричинило різке зростання інфляції, і за два роки банк виявився повністю неплатоспроможним, що дало певні переваги поодиноким ювелірам. Банкноти Банку Англії могли вільно обмінюватися на металеві монети, що перебували в обігу.

У 1696 р. Банк Англії, яким управляли магнати правлячої тоді політичної партії, зіткнувся із протистоянням та із загрозою конкуренції. Партія Торі спробувала заснувати новий National Land Bank. Дана спроба не вдалася, оскільки Банк Англії одразу вжив відповідних заходів. У наступному році парламент ухвалив закон, який заборонив заснування в Англії великих банків. Згідно з цим законом підроблення банкнот Банку Англії каралося смертю.

У 1708 р. закон став ще більш суворим, заборонивши випускати векселі на пред'явника (це право мав тільки Банк Англії*) і створювати компанії, що складаються більше ніж із шести партнерів, а також надавати короткострокові кредити терміном до шести місяців. Таким чином, конкурентами Банку Англії могли стати невеликі банки з кількістю учасників менше семи. Незважаючи на ці умови, Банк Англії все ж таки наштовхнувся на сильну конкуренцію з боку партії Торі під час перебування на престолі королеви Анни. У 1711 р. була створена Компанія Південного моря (South Sea Company), яку очолював Прем'єр-міністр Роберт Харлей, що стала сильним конкурентом Банку Англії, але вона збанкрутувала вже через дев'ять років. Через банкрутство зазнав тиску з боку вкладників Банк Англії, і йому було надане право припиняти платежі монетами.

У другій половині XVIII століття з'явилися приватні (country) банки, що випускали векселі. До 1793 року їх налічувалося близько 400. Фінансування тривалих війн із Францією, які почалися в 1790-х роках, призвело до того, що в 1793 р. припинила платежі монетами третина банків Англії, а в 1797 р. сам Банк Англії. Припинення платежів монетами тривало 24 роки, аж до завершення війни з Францією. Упродовж цього періоду, тобто до 1821 p., банкноти Банку Англії служили грошима (хоча це було узаконено тільки 1812 p.). Як і варто було очікувати, у цей період з'явилося чимало ненадійних банків.

Цей період не міг не відбитися і на стані справ Банку Англії. Його доходи знизилися, а коли платежі відновилися в 1821 p., акції Банку впали більше ніж на 15 %. У 1826 році внаслідок лібералізації банківської справи корпораціям було дозволено випускати векселі на пред'явника, але ця свобода була дещо обмежена "радіусом 65 миль від Лондона". Монополія Банку Англії зберігалася, а конкуренції майже не було. У 1833 р. йому дозволили надавати послуги з приймання депозитів. Надалі country банки, що раніше могли обмінювати свої банкноти на металеві гроші, отримали право обмінювати їх на банкноти Банку Англії. Усі ці зміни посилили позиції останнього, і він почав функціонувати як повноцінний універсальний банк, a country банки зберігали в ньому свої резерви.

Інтенсивний розвиток капіталізму сприяв тому, що в 1844 р. Банк Англії в законодавчому порядку отримав монопольне право на емісію банкнот. Тобто була створена установа, що забезпечувала більшу стабільність грошового обігу на етапі розвитку капіталізму, коли відбувалося швидке створення акціонерних товариств і прискорилися темпи торгівлі як у Великобританії, так і за ЇЇ межами. Решта банкнот, які були в обігу, поступово вилучалися з обігу і замінювалися новими, тими, що випускав Банк Англії.

Закон 1844 р. встановив величину грошової маси, не забезпечену золотими монетами або золотими зливками, що зберігаються в сейфі Банку Англії, у розмірі 14 млн ф. ст. Завдяки цьому передбачалося відвернути надмірну емісію банкнот, що сприяло б адекватному забезпеченню потреб господарської системи в грошовій масі. Такий розвиток спричинив виокремлення емісії банкнот від іншої комерційної діяльності банку (наприклад, надання кредитів під забезпечення), що поступово скорочувалася, і Банк Англії за характером операцій усе більше перетворювався у центральний банк країни.

У1946р. лейбористами була здійснена націоналізація банку, внаслідок якої акціонерний капітал було передано Казначейству, а його колишні власники отримали компенсацію у вигляді державних облігацій, що за сумою в чотири рази перевищувала номінальну вартість акцій. Центральний банк країни залишився незалежним від уряду, але його діяльність почала контролюватися Казначейством країни.

4.2. Банк Англії як центральний орган банківської системи

Сьогодні усі кредитні установи Великобританії можна поділити на дві групи: банківський сектор та небанківські фінансові інститути (рис. 4.1). Згідно з банківським законодавством в основі банківської системи є Банк Англії.

Банк Англії, як і центральні банки інших країн, є центром фінансових та економічних перетворень, обумовлених потребами адаптації до умов, що постійно змінюються. Це вимагає внесення принципових змін у його функції, організацію і технологію, а також радикально нового підходу до міжбанківської кооперації і міжнародного співробітництва.

Велику кількість функцій, які виконує Банк Англії, можна поділити на дві групи:

1) прямі професійні зобов'язання, що витікають з банківського статусу (депозитно-позичкові, розрахункові й емісійні операції*);

2) контрольні функції, за допомогою яких держава здійснює втручання в грошово-кредитну систему, намагаючись впливати на розвиток економічних процесів.

Ці функції Банк Англії виконує, спираючись насамперед на традиції, а не на правові норми. Різноманітні правила і процедури, що регламентують діяльність кредитно-банківських установ, установлені як "джентльменські угоди" між цими установами і Банком Англії.

Рис. 4.1. Кредитна система Великобританії

Необхідно зазначити, що усі функції, які виконує Банк Англії, спрямовані на досягнення трьох основних цілей, серед яких2:

1. Здійснення грошової політики, тобто підтримання вартості національної валюти, передусім за допомогою операцій на ринку, погоджених із урядом.

2. Забезпечення стабільності фінансової системи через прямий контроль над банками й учасниками фінансового ринку та забезпечення сталої й ефективної системи платежів.

3. Забезпечення і підвищення ефективності й конкурентоспроможності фінансової системи всередині країни і зміцнення позицій Лондонського сіті як провідного міжнародно-фінансового центру.