Розділ 9. Банківська система Італії

Очолює Банк Італії Вища рада , яка втілює в життя рішення Міжвідомчого комітету. Очолює Раду управляючий, який призначається нею. У Вищу раду входять ще 12 директорів, проте не входять політичні діячі, які обираються акціонерами на термін З роки з правом повторного обрання. Управляючий вибирає Комітет Вищої ради, який складається з управляючого, генерального директора, його заступника і 4 директорів. Управляючий, генеральний директор і його заступник повинні бути схвалені Радою міністрів, затверджені Президентом країни і можуть бути відкликані у будь-який час.

Теоретично рішення Ради директорів можуть бути скасовані міністром фінансів, який це право ніколи ще не використовував. Присутні на засіданнях Ради представник уряду або представник Мінфіну мають право затримати на 5 днів виконання ухвалених рішень, якщо вони вважаються такими, що суперечать законодавству або статуту банку. Підлегле становище Банку Італії відносно Мінфіну пов'язане з тим, що Міністерство фінансів і центральний банк були відокремлені лише в 1981 році. До цього Банк Італії був вимушений купувати всі казначейські векселі, не продані з аукціону, забезпечуючи уряду необмежене фінансування.

Нині Банк Італії лише зобов'язаний надавати Мінфіну пряму кредитну лінію (овердрафт) у межах до 14 % усіх витрат, запланованих у бюджеті. Для видачі кредитів понад цей обсяг потрібне рішення парламенту. Навіть свій внутрішній щорічний бюджет Банк Італії представляє на перевірку представнику Міністерства фінансів і лише потім затверджує його на Раді директорів і загальних зборах акціонерів. Проте до сьогодні представники уряду ще жодного разу не вносили протесту по бюджету Банку Італії.

В Італії законодавчо завдання Банку Італії сформульовані лише у загальних рисах. Так, основними його функціями є:

1. Емісія кредитних грошей.

2. Акумуляція і зберігання офіційних золотовалютних резервів: резерви становлять 5 % активів центрального банку.

3. Банк є касиром уряду, у ньому є рахунок держави, на якому ведеться рух надходжень і витрат. У цьому плані Існує певне розмежування обов'язків між Банком Італії і Казначейством. Надходження і витрати забезпечуються Казначейством, а Банк лише реєструє їх.

4. Банк надає кредити кредитним установам і уряду. Уряд має нагоду необмежено отримувати пільгові кредити, умови яких встановлюються законом одноразово або щорічно. У той же час рефінансування кредитних установ обмежено.

5. Банк здійснює контроль за діяльністю кредитних установ. Ці повноваження йому делеговані Міжвідомчим комітетом і здійснюються вони безпосередньо Банком Італії при підтримці Асоціації італійських банків. Міжвідомчий комітет відповідає в основному за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захисту ощадних вкладів. Центральний банк готує проекти рішень і пропозицій з питань нагляду відповідно до резолюцій Комітету, встановлює йому правила діяльності і сам безпосередньо здійснює нагляд як у документальній, так і в дистанційних формах. До його повноважень також входять контроль та інспекція діяльності банків, здійснення реєстрації кредитних установ, забезпечення нормального функціонування кредитної системи в цілому.

6. Банк здійснює контроль за валютним обігом, курсом євро, а також регулює процес переходу до єдиної європейської валюти. Так, наприклад, уже у 1997 р. в Італії введено було в безготівковий обіг 0,5 млрд євро.

7. Банк здійснює грошово-кредитну політику, основні напрями якої визначаються спільно з казначейством і Комітетом, проте втілюються в життя самостійно Банком Італії. Банк веде постійний нагляд за динамікою грошової маси і вживає необхідні заходи стосовно її регулювання на основі цільових орієнтирів. Основними інструментами грошово-кредитної політики виступають облікова політика, операції на відкритому ринку (особливо операції РЕПО), політика мінімальних обов'язкових резервів. Для Італії характерна висока норма мінімальних резервів (до 25 %), причому ці зобов'язання для Банку Італії платні. Особливістю є і те, що резерви розповсюджуються на значну частину пасивів балансу банку.

8. Банк займається організацією безготівкових розрахунків. Операції Банку Італії є операціями щодо залучення грошових коштів (пасивні) та їх розміщення (активні). До пасивних відносять емісію банкнот, внески кредитних установ, іноземних банків, капітал і резерви. Основною активною операцією виступає переоблік векселів з терміном погашення не більше 4 місяців. Прямий облік векселів фізичних осіб в Італії центральним банком заборонений. Банк здійснює видачу кредитів під заставу державних цінних паперів, облігацій іпотечних кредитних установ, заставних свідоцтв з терміном не більше 4 місяців.

Банк Італії піддається внутрішньому і зовнішньому аудиту. Загальні збори акціонерів призначає 5 аудиторів, які проводять перевірку Банку. Результати аудиту доводять до відома керівникові. Формально нагляд за Банком здійснюється міністром фінансів. З цією метою міністр може залучити Постійний комітет, що складається з 6 членів парламенту і 5 урядовців та суддів. Постійний комітет може висловлювати свою думку з усіх питань -від грошової емісії до зміни статуту центрального банку. Нагляд за адміністрацією Банку Італії міністр здійснює через урядового інспектора, який до того ж перевіряє фінансову звітність Банку.

Як регулюючий орган, Банк Італії має майже необмежений доступ до звітності банків і бази даних за всіма банківськими кредитами, навіть невеликого розміру. У той же час, він тісно пов'язаний з групою компаній, домінуючих в італійському бізнесі, і є одним з найбільших інвесторів на фондовому ринку країни, що не виключає можливості інсайдерської діяльності, оскільки банк має доступ до інформації, що впливає на ринкову кон'юнктуру, і встановлює відсоткові ставки. Існує вірогідність того, що участь Банку Італії в капіталі компаній може бути розцінена іншими інвесторами як офіційне схвалення. При цьому повноваження регулюючих органів фондового ринку не розповсюджуються на центральний банк.

За даними наглядового органу фондового ринку (Consob), Банк Італії володіє частками більше ніж два відсотки в 12 компаніях , акції яких котируються на біржі, і, як наслідок, може значно впливати на фінансові установи, які сам і регулює. Інтереси Банку Італії різносторонні. Він володіє 5 % найбільшої страхової компанії "Женералі", близько 3 % конгломерату TFI, контрольованого сім'єю Аньелі, що володіє "Фіатом", 6 % компанії "Італ-газ", 3 % - інженерної компанії "Сасіб" та ін. Інвестиції Банку Італії дозволяють йому опосередковано володіти власністю і в банківському секторі. Банк мотивує свої інвестиції в акції двома причинами. Більше половини вкладень йде на потреби Пенсійного фонду службовців. Він також тримає в акціях частину встановлених законом резервів.

Отже, Італія - одна з небагатьох країн, у якій основний закон країни не містить згадки про центральний банк. Банк Італії є акціонерним банком, у якому держава бере участь опосередковано, через володіння контрольними пакетами акцій установ і організацій - акціонерів Банку Італії. Нагляд за діяльністю банків переважно здійснюється Банком Італії. Для Італії, більше ніж для інших західноєвропейських країн, актуальна проблема боротьби з відмиванням грошей, і така робота ведеться як з боку Банку Італії, так і інших фінансових установ. Банком Італії широко практикується передача матеріалу перевірок у слідчі органи. Комерційні банки також беруть участь у моніторингу підозрілих операцій.

9.3. Діяльність універсальних комерційних банків та банківська криза 90-х років

Другий рівень банківської системи Італії належить комерційним банкам і спеціалізованим фінансово-кредитним установам. Комерційні банки Італії відносять до групи інститутів короткострокового кредитування. Згідно із законом вони не мали права кредитувати на терміни понад 18 місяців. Але через посередництво банків середньо- і довгострокового кредитування під прикриттям короткострокових біржових контрактів цей закон не виконується і банки видають кредити практично на будь-який термін. У зв'язку з цим комерційні банки носять універсальний характер, хоча в 1936 р. було зроблено спробу їх спеціалізації, у результаті якої з'явилися банки рухомого майна, інвестиційні та депозитні банки.

До депозитних банків відносять, перш за все, три банки національних інтересів зі своїми філіалами, які є власністю IRI (Інститут реконструкції промисловості). На них припадає близько 11 % депозитів, 12 % кредитів банківської сфери. Депозитні банки діляться на 5 категорій: найбільші, до їх числа входить 5 банків; великі, представлені п'ятьма банками; середні (11 банків); дрібні (20 банків) і 194 найдрібніших банків.

До банків рухомого майна належать 5 банків, які безпосередньо конкурують зі своїми державними аналогами, оскільки в основі своїй вони приватні. До них відносять "Сеціоне", "Інстітуто ді кредіто фондаріо", "Едіфіціо", "Аграріо мобільяне".