Розділ 9. Банківська система Італії

Найбільш поширені установи короткострокового кредитування, які налічують більше 1 000 кредитних установ.

Для інститутів средньо- і довгострокового кредитування характерна вузька спеціалізація (промисловість, сільське господарство, іпотечне кредитування, кредитування середніх і малих підприємців). Характер спеціалізації визначає термін кредиту. Більшість цих інститутів державні та напівдержавні. Вони формують свої капітали за рахунок емісії позичок і депозитів.

По-третє, італійська банківська система завжди зазнавала великої конкуренції з боку ощадних кас, які хоча і не є універсальними, залишаються сильними конкурентами у своїй сфері діяльності, що є ще однією особливістю системи.

З кінця 70-х pp. посилився процес приватизації банківської системи, хоча частка держави ще залишається значною. Наприклад, у 1988 р. був приватизований "Медіобанк". У результаті 50 % його капіталу належить приватним особам, 25 % - банкам національних інтересів і 25 % - державі. Останніми роками Банк Італії став проводити політику зовнішнього розвитку, особливо у напрямі Франції та Німеччини, а італійський ринок став доступним для вкладень іноземних банків.

Таким чином, Італія - країна, що має давні банківські традиції, завдяки яким власне і з явився термін "банк". Лише в кінці XІX - початку XX століття із зростанням внутрішньої економічної активності відбулося швидке відродження банківської діяльності. А традиції сучасної банківської справи в Італії менш перевірені часом, ніж у сусідніх північних країнах.

9.2. Перший рівень банківської системи

На сучасному етапі банківська система Італії є дворівневою. Перший рівень займають два органи. Перший - центральний банк, у ролі якого виступає Банк Італії. Він створений у 1893 р. і з 1926 р. став єдиним емісійним центром країни. Уже з 1893 р. Банк Італії має тісні відносини з державою, хоча і с юридичною особою - приватним акціонерним товариством. З 1895 р. йому було передано ведення операцій Казначейства. У 1926 р. Банк одержав право контролю над кредитною системою і курсом ліри. З 1936 р. він став "банком банків". Сьогодні в організаційному плані Банк Італії - центральний емісійний банк, публічно-правова установа з капіталом, що складається з 300 000 іменних паїв, які поділені між державними і напівдержавними установами, такими, як ощадні каси, публічно-правові інститути, банки національних інтересів, інститути соціального забезпечення, страхові установи. Практично він же є державним інститутом.

Банк Італії є виконавчим інструментом у грошово-кредитній сфері і є впливовою економічною установою в сфері державного регулювання економіки. Адміністративно він підлеглий казначейству, в сфері ж кредитної політики слідує рекомендаціям Міжвідомчого комітету з кредитів і заощаджень (МККЗ).

Поряд з Банком Італії Міжвідомчий комітет займає перший щабель банківської системи Італії. Міжвідомчий комітет з кредитів і заощаджень є державним інститутом, створеним у 1947 p., який є так званим міні-урядом, що наділений великими повноваженнями. До його функцій входить:

· забезпечення ефективного функціонування кредитної системи Італії;

· розробка основних напрямів кредитної політики і контроль за ЇЇ здійсненням;

· контроль за всіма важливими структурними змінами в банківській системі: відкриттям нових кредитних установ, наданням ліцензій; ухваленням статутів банків; призначенням на керівні посади комерційних банків;

· санкціонування всіх розпоряджень, що визначають норми і правила діяльності кредитних установ, емісію цінних паперів;

· здійснення контролю за діяльністю Банку Італії та розробка основних рекомендацій для його діяльності.

Комітет не має права здійснювати безпосередній контроль за кредитною системою. Ця функція делегована центральному банку. Міжвідомчим комітетом з кредитів і заощаджень управляє голова, який є міністром казначейства. Членами комітету виступають міністр громадських робіт, міністр промисловості, міністр сільського господарства, міністр зовнішньої торгівлі, міністр бюджету й економічного програмування, міністр фінансів. У роботі комітету бере участь управляючий Банку Італії.

Адміністративно Міжвідомчий комітет пов'язаний із Казначейством. Цей зв'язок витікає з того, що при Головному управлінні Казначейства є інспекторат щодо контролю і нагляду за грошовим обігом, який спільно з секретаріатом комітету займається технічною розробкою проектів його рішень і встановлює необхідні контакти з державними установами і кредитними інститутами.

Під час використання інструментів монетарної політики застосовується диференційований підхід. Рішення про використання найбільш важливих інструментів - резервні вимоги й облікову ставку - заздалегідь затверджуються МККС і приймається указ міністра фінансів за ініціативою керівника Банку Італії. Валютні інтервенції на грошовому ринку фактично знаходяться в повній компетенції центрального банку, оскільки формально існує самостійне Італійське валютне управління, але його очолює Банк Італії. Як наслідок, реально проводить дану політику центральний банк, використовуючи операційну структуру Італійського валютного управління і навіть своїм балансом входить у консолідований баланс Банку Італії.

Проводячи грошово-кредитну політику, Банк Італії активно здійснював у 70-х - початку 80-х років прямий кредитний контроль. Пізніше Банк почав більше спиратися на непрямі інтервенції на вторинному грошовому ринку. Із середини 70-х років Банк Італії встановлює щорічні орієнтири кредитних і грошових агрегатів у їх взаємодії. Ці дані публікуються в Економічному бюлетені Банку Італії. Щорічні орієнтири є частиною державного фінансового планування. У травні уряд публікує трирічний бюджетний прогноз, восени міністр бюджету представляє парламенту макроекономічний прогноз на майбутній рік. У підготовці обох документів центральний банк бере активну участь. Прогнози складають основу бюджету, який затверджується парламентом до кінця року.

Банк Італії є акціонерним банком, він належить ощадним банкам, іншим великим комерційним банкам, страховим компаніям, установам соціального забезпечення. Контроль з боку держави за центральним банком здійснюється опосередковано - через володіння контрольним пакетом акцій серед названих структур.

Уся влада з поточних і внутрішніх питань у Банку Італії зосереджена в руках його керівника, що призначається, як правило, на тривалий термін Президентом країни за представленням прем'єр-міністра. Проте стратегічні рішення ухвалюються після обговорення в директораті Банку, що складається з керівника, генерального директора і двох його заступників. Наради цього органу носять регулярний характер - не менше двох разів на місяць і проводяться за участю старших посадових осіб Банку Італії.