Розділ 7. Банківська система Німеччини

Разом із загальними розпорядженнями цивільного і господарського права, а також спеціальними законами для окремих банківських груп існує спеціальний Закон "Про кредитну справу" від 10 липня 1961 року , який має першочергове значення для діяльності кредитних установ (далі - ЗКД).

Як і в деяких інших країнах, у Німеччині діє принцип подвійного зовнішньогалузевого контролю за кредитною діяльністю -з боку спеціального державного органу і з боку центрального банку. Згідно із Законом "Про кредитну справу" виконання однієї з найважливіших функцій з управління кредитними установами - функції нагляду - є прерогативою спеціально створеного для цього в 1961 році в Берліні Федерального відомства з нагляду за кредитною справою (Bundesverband deutscher Banken).

Федеральне відомство з нагляду за кредитною справою здійснює державний контроль усіх кредитних установ. Будучи самостійним федеральним верховним органом, виконує вказівки федерального міністра фінансів, який здійснює службовий нагляд. Президента Федерального відомства з нагляду призначає Президент Німеччини згідно з пропозицією Федерального уряду, при цьому враховується і думка Німецького федерального банку. Поставлене перед відомством завдання "боротьби з порушеннями в кредитній справі" здійснюється за рахунок того, що згідно із законом кредитні установи зобов'язані надавати контролюючому органу через певні проміжки часу повну інформацію щодо їх діяльності. В обов'язки відомства не входить вирішення спірних питань з банківських операцій між окремими кредитними установами або їх клієнтами.

Федеральне відомство з нагляду здійснює нагляд за кредитними установами відповідно до Закону "Про кредитну справу" і зобов'язане діяти тільки в суспільних інтересах. Воно повинне протидіяти небажаним явищам у банківській діяльності, які можуть піддавати небезпеці майно, довірене кредитним установам, мати несприятливі наслідки для банківського бізнесу або створювати серйозні проблеми для народного господарства (ст. 6 ЗКД).

Згідно із Законом "Про кредитну справу" Німецькому федеральному банку ставиться в обов'язок тісна взаємодія з Відомством із нагляду за кредитною справою (ст. 7 ЗКД, ст. 16 ЗФБ). Оскільки дане відомство не має своїх структурних підрозділів у регіонах, банківське законодавство підключає до практичної реалізації функції нагляду на місцях систему Німецького федерального банку.

Центральні банки земель здійснюють постійний нагляд за кредитними інститутами регіону, аналізують інформацію та обов'язкову звітність (місячні та річні звіти, завірені ревізором), а також іншу документацію банків і зі своїми висновками відправляють Відомству з нагляду, оскільки тільки воно має право застосовувати за потреби відповідні санкції проти порушників. Таким чином, якщо Відомство з нагляду має намір ухвалити загальне рішення відносно всіх кредитних установ, воно не може зробити це самостійно: в одному випадку потрібна згода Федерального банку (наприклад, під час ухвалення рішень щодо власного капіталу і ліквідності банку), а в іншому - достатньо тільки поінформувати його (ст. 16 ЗФБ).

Німецький федеральний банк і Відомство з нагляду за кредитною справою повинні повідомляти один одному будь-яку інформацію і результати своїх спостережень, які можуть мати значення для виконання ними відповідних функцій. Федеральний банк повинен надавати Відомству з нагляду статистичну інформацію, яку він збирає (п. 1 ст. 7 ЗКД). Президент Відомства з нагляду (або його заступник) має право брати участь в обговоренні Радою центральних банків питань, що знаходяться в межах його компетенції. Під час таких обговорень він володіє правом дорадчого голосу (п. 2 ст. 7 ЗКД).

Аналізуючи банківське законодавство і практику кредитної справи в Німеччині, не можна провести чіткий розподіл функцій контролю між Федеральним банком і Відомством з нагляду за кредитною справою. Зрозуміло одне, що цей контроль надзвичайно жорсткий.

Закон "Про кредитну справу" містить у першу чергу розпорядження про форму нагляду і контролю, про комерційне поле діяльності, власний капітал і ліквідацію кредитної установи. Загальні положення Закону доповнюють інструкції, що видаються Відомством з нагляду за кредитною справою, що узгоджені з Німецьким федеральним банком. Згідно із Законом "Про кредитну справу" (ст. 82) Федеральне відомство з нагляду за кредитною справою уповноважене видавати ліцензії на банківську діяльність.

У цьому випадку воно повинне обов'язково враховувати думку представників того банківського союзу, членом якого новостворений банк має намір стати. Ліцензія може бути обмежена декількома видами банківських операцій. Здійснення банківських операцій без ліцензії - дія, що карається законом (ст. 54 ЗКД). У видачі ліцензії може бути відмовлено, якщо не дотримані умови ст. 33 закону [наприклад, якщо керівники кредитної установи не володіють необхідною професійною кваліфікацією, якщо засновники не заслуговують довіри або кредитна установа не має принаймні двох менеджерів (принцип подвійного контролю управління)].

Кредитні установи, які мають намір приймати внески (депозити), повинні мати мінімальний власний капітал, еквівалентний п'яти мільйонам євро. Мінімальний капітал інших кредитних установ встановлює Відомство з нагляду за кредитною справою. Для здійснення банківської діяльності на території Німеччини відділенням іноземних банків з держав-членів ЄС ліцензії не вимагаються, вони підлягають контролю з боку держави, що зареєструвала банк. Діяльність відділень іноземних банків з інших держав підлягає контролю з боку Відомства з нагляду (як і діяльність національних кредитних установ).

Контролюючі установи сьогодні займають надзвичайно сильну позицію в загальній структурі банківської системи Німеччини. Німецький приклад являє собою інтерес, оскільки економічна ефективність Німеччини заснована головним чином на стабільній грошовій і валютній системі, ліберальному законодавстві і рівновазі соціальних інтересів.

7.4. Структура комерційних німецьких банків

У Німеччині функціонує близько чотирьох тисяч кредитних установ, які можна розділити, залежно від виду їх діяльності, на універсальні і спеціалізовані банки або, залежно від їх організаційно-правової форми, на приватні комерційні банки і публічно-правові кредитні установи. Різні комерційні цілі, які в минулому були додатковим критерієм відмінності між банками, нині майже втратили це значення. Тільки приватні комерційні банки, як і раніше, ставлять перед собою мету заробляти прибуток, працюючи в промисловості. Мета кооперативних банків - обслуговування своїх членів, а публічно-правові кредитні установи формально своєю метою проголошують "суспільні інтереси" - ідея сприяння накопиченню заощаджень і забезпеченню приватних клієнтів та економіки в цілому дешевими банківськими послугами. У зв'язку із жорсткою конкуренцією між банками щодо залучення клієнтів умови на ринку банківських послуг зближуються і відмінність між окремими банківськими групами визначити важко, тобто відбувається процес універсалізації кредитних установ.

Комерційні і спеціалізовані банки надають у рік небанківському сектору (підприємствам, приватним особам, державним бюджетам різних рівнів) кредити на суму понад 1,5 блн євро, з них понад 150 млрд - шляхом придбання за свій рахунок державних облігацій і акцій промислових підприємств. Частка комерційних банків від усього кредитного обсягу становить майже 80 %, а в секторі придбання цінних паперів їх частка перевищує 90 %.

Універсальні банки

Кооперативні банки

У Німеччині діє близько З 000 кооперативних банків, у містах їх називають Фольксбанк, а в сільській місцевості - Райфайзенбанк. Кооперативні банки - це порівняно невеликі кредитні установи, кількість яких за останні роки постійно зменшується у зв'язку з їх злиттям. Основою створення кооперативних банків у Німеччині послужила ідея про "допомогу шляхом самодопомоги", що з'явилася більше 125 років назад, ґрунтувалася на принципі самоврядування і солідарної відповідальності. Сьогодні кооперативні банки пропонують універсальний асортимент послуг, не дивлячись на те, що їх діяльність зосереджена на безстрокових і ощадних внесках, а також на видачі короткострокових і середньострокових кредитів своїм членам. Необхідно зазначити, що обсяг довгострокових кредитів постійно зростає. Якщо раніше членами кооперативного банку були ремісники, особи, які займалися промислом, і фермери, то нині основна маса - робочі і службовці.

Операції розрахунку між окремими кооперативними банками проходять через регіональні центральні банки, завдання яких приблизно відповідають завданням жироцентралій в організації ощадних кас. Ця група банків складається з чотирьох установ. Верховною організацією кооперативної банківської групи є DG Bank (DeutscheGenossenSchaftsBank AG), який має право випускати акції і виконує банківські операції всіх видів. Як універсальний комерційний банк, він здійснює свою діяльність по всьому світу.

Спеціалізовані банки