Розділ 7. Банківська система Німеччини

Особливість пасивів ощадкас полягає у тому, що у них відсутній акціонерний капітал, а власний капітал складається із резервів. Надійні гарантії вкладів в ощадкаси надають місцеві органи влади. Ощадкаси займаються залученням вкладів населення.

13 жироцентралій являють собою центральні банки ощадних кас, вони допомагають ощадкасам у наданні великих кредитів. Жироцентралі створені в кожній із земель. На чолі їх знаходиться Німецька жироцентраль. Систему ощадних кас і жироцентралій очолює Німецький комунальний банк. Цей сектор володіє активами, що становлять близько 50 % активів усієї банківської системи Німеччини.

Кооперативний сектор банківської системи Німеччини включає чотири кооперативних центральних банки і приблизно 2 500 кредитних товариств.

Кредитні товариства в Німеччині виникли в XIX ст. у містах і сільській місцевості у зв'язку із обмеженим доступом дрібних та середніх підприємств до ринку капіталів. У зв'язку з цим були створені кредитні товариства, власний капітал яких складається із внесків їх членів та резервів. Основною активною статтею кредитних товариств є короткострокове кредитування дрібних і середніх підприємств.

На сучасному етапі, маючи у розпорядженні величезні активи і широко розвинену філіальну сітку, кредитні товариства займаються практично всіма видами банківської діяльності, вступаючи в конкурентну боротьбу на ринку капіталів із іншими кредитними установами.

7.2. Особливості функціонування центрального банку

Федеральний банк (Bundesbank) (центральний банк Федеральної Республіки Німеччини) складається з центрального управління у Франкфурті-на-Майні, дев'яти центральних банків земель як головних управлінь і 182 відділень, які Федеральний банк має в найбільш великих населених пунктах. Чисельність персоналу в системі Федерального банку - близько 18 000 осіб. Компетенція і завдання Федерального банку визначені спеціальним Законом про Федеральний банк від 26 липня 1957 року (Bundesbankgesetz) (далі - ЗФБ).

Німецький федеральний банк - федеральна юридична особа господарського права. Основний капітал банку, що повністю належить федерації як власнику суверенітету валюти, становив 290 млн німецьких марок у 1995 році. Проте права, яке б порушувало незалежність Федерального банку, Федерація не має.

Як і всі центральні банки інших країн, Німецький федеральний банк здійснює регулювання за допомогою валютно-грошових повноважень, даних йому законом, грошового обороту і кредитного забезпечення економіки з метою збереження стабільності валюти, а також піклується про банківське виконання системи розрахунків у країні та за кордоном (ст. З ЗФБ). У своєму розпорядженні він мас цілий ряд валютно-політичних інструментів, що використовуються банком самостійно, без втручання інших відомств.

До органів управління Федеральним банком входять Рада центральних банків, Рада директорів і Правління центральних банків земель.

Верховний орган Федерального банку - Рада центральних банків - визначає грошову і кредитну політику банку. Він випускає загальні директиви для ведення справ і адміністративного управління банком і розмежовує у межах закону компетенцію Ради директорів і Правлінь центральних банків земель, а в окремих випадках може давати їм прямі розпорядження. До його складу входять президент і віце-президент Федерального банку, члени Ради директорів і президенти центральних банків земель. Головує на засіданнях президент, а за його відсутності віце-президент Федерального банку. Таким чином, закон забезпечує представництво всіх економічних регіонів країни в найвищому органі Федерального банку. Завдяки тому, що цей орган в основному приймає рішення простою більшістю голосів (ст. 6 ЗФБ), рішення Ради центральних банків враховують інтереси не тільки центру, але і всіх регіонів країни.

Рада директорів - центральний виконавчий орган Федерального банку, що відповідає за виконання рішень Ради центральних банків. Він здійснює ділове й адміністративне управління банками, за винятком тих питань, які знаходяться в компетенції Правлінь центральних банків земель.

До компетенції Ради директорів , зокрема, віднесені:

1) операції з Федерацією та її спеціальними фондами;

2) операції з кредитними інститутами, що виконують завдання федерального значення;

3) валютні операції та операції за кордоном;

4) операції на відкритому ринку.

До складу Ради директорів входять президент і віце-президент Федерального банку, члени Ради директорів (не більше шести осіб). Вони повинні бути відомими фахівцями у сфері банківської справи. Президент (за його відсутності - віце-президент) є головою і Ради центральних банків, і Ради директорів. Членів Ради директорів пропонує на посади Федеральний уряд після слухання кандидатів на Раді центральних банків і призначає президент Німеччини строком на вісім років, та як мінімум - на два роки. До закінчення цього терміну їх не можна відкликати, за винятком особистої ініціативи або ініціативи Ради центральних банків (ст. 7 ЗФБ).

Центральний банк земель очолює правління, що складається з Президента та віце-президента. До складу найбільших центральних банків земель входить додатково ще один член правління. Члени правління, як і члени Ради директорів, повинні мати високу професійну кваліфікацію. Призначення президентів, що є за законом одночасними членами Ради центральних банків, відбувається так само, як і призначення членів Ради директорів. Проте тут право пропозиції належить не Федеральному уряду, а Бундесрату (палаті парламенту).

Бундесрат, зі свого боку, зобов'язаний згідно з законодавством кожної землі дотримуватися пропозицій компетентного органу, як правило, уряду землі. Таким чином, Закон про Федеральний банк виключає очолюючу роль Федерального уряду під час призначення членів Ради центральних банків, що відображає федералізм вибору керівних органів Федерального банку.