Розділ «ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ ВІЙНУ В ІСПАНІЇ»

— Знаєте, у нього так запаморочилось у голові, що він став наче божевільний. Він тепер і прем'єр-міністр, і військовий міністр, і ніхто йому й слова не скажи. А він же, власне, всього-на-всього чесний профспілковий лідер, щось середнє між покійним Семом Гомперсом і Джоном Л. Льюїсом, та й досі ним був би, коли б не той Аракістайн.

— Не гарячкуйте, — спинив його Ел. — Я за вами не встигаю.

— Так-так, це Аракістайн його винайшов. Той самий Аракістайн, що нині послом у Парижі. Саме він його звеличив. Назвав іспанським Леніним, і цей бідолаха почав із шкури пнутися, щоб виправдати таку честь, а хтось ще взяв та й дав йому глянути в польовий бінокль, отож він і уявив із себе Клаузевіца.

— Ви вже казали про це, — холодно зауважив Ел. — А які підстави?

— Та от, три дні тому він виступав на засіданні кабінету з військових питань. Говорилося якраз про те, про що оце й ми з вами говоримо, і Хесус Ернандес просто задля сміху спитав його, яка різниця між тактикою і стратегією. То знаєте, що відповів старий блазень?

— Ні,— відказав Ел.

Я бачив, що цей новоявлений товариш починає діяти йому на нерви.

— Він сказав: «Тактика — це коли ми атакуємо ворога з фронту, а стратегія — коли обходимо його з флангів». Неабищо, правда?

— Вам би, товаришу, вже додому, — мовив до нього Ел. — А то ваш бойовий дух зовсім занепадає.

— Та ми позбудемось цього Ларго Кабальєро, — не вгавав коротун. — Одразу ж після наступу й позбудемось. Ця остання дурниця буде його кінцем.

— Гаразд, товаришу, — сказав Ел. — Та мені все-таки завтра в атаку.

— Он як, ви знову будете атакувати?

— Слухайте, товаришу. Ви можете плести все, що хочете, бо воно й цікаво послухати, та й я досить бачив, щоб відрізнити зерно від полови. Але ні про що мене не питайте, зрозуміло? Бо вскочите у халепу.

— Та я ж спитав про вас особисто. І в гадці не мав щось вивідати.

— Ми, товаришу, надто мало знаємо один одного, щоб питати про особисте, — сказав Ел. — І чом би вам не пересісти до іншого столика, щоб ми з товаришем Генрі могли побалакати? Мені треба його про дещо спитати.

— Баїисі, товаришу, — мовив коротун, підводячись. — Поговоримо колись іншим разом.

— Атож, — сказав Ел. — Іншим разом.

Ми спостерігали, як він переходить до іншого столика. Він вибачився, солдати біля столика посунулись, даючи йому місце, і ми побачили, що він одразу ж заговорив до них. Усі вони слухали його з видимим інтересом.

— Що ти скажеш про цього недоростка? — спитав Ел.

— Та навіть не знаю.