Розділ «ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ ВІЙНУ В ІСПАНІЇ»

— Звідки ти взявся? — спитав я. Його шкіряна куртка була брудна й засмальцьована, очі глибоко запалі, обличчя неголене. При боці в нього висів великий автоматичний кольт, який за мого перебування там мав уже трьох інших власників і до якого всі ми завжди шукали патронів. Чоловік був дуже високий на зріст, на його потемнілому від диму обличчі видніли сліди мастила. Він не знімав з голови шкіряного шолома з масивним, підбитим повстю шкіряним гребенем і таким самим закрайком. — Звідки ти взявся?

— З Каса-дель-Кампо, — сказав, наче проспівав, він, блазнюючи. Колись так викликав пожильців хлопчисько-посильний в одному нью-орлеанському готелі, і ми й досі жартома наслідували проміж себе цю його манеру.

— Онде звільнився столик, — мовив я, помітивши, що двоє солдатів з дівчатами підвелися, збираючись іти. — Ходім сядемо.

Ми сіли за той столик посеред бару, і він підняв свою склянку. Я побачив, що руки в нього у мастилі, а обидва великі пальці графітно-чорні зсередини від кулеметних гашеток. Рука, що тримала склянку, тремтіла.

— Ти поглянь на них. — Він простяг і другу руку. Вона теж тремтіла. — Обидві до пари, — тим самим блазенським виспівом промовив він. Тоді серйозно спитав: — Ти був там сьогодні?

— Ми ж знімаємо фільм.

— Добре виходить?

— Та не дуже.

— А нас бачив?

— Де?

— В атаці перед фермою. О третій двадцять п'ять.

— Еге ж, бачив.

— Сподобалось?

— Аж ніяк.

— От і мені так само, — сказав він. — Слухай, це ж чисте божевілля. Як можна атакувати в лоб такі позиції? Хто це в біса придумав?

— Один сучий син, якого звуть Дарго Кабальєро, — озвався низенький чоловік в окулярах з грубими скельцями, що вже сидів за тим столиком, коли ми підійшли. — Тільки-но йому дали разочок глянути в польовий бінокль, як він став генералом. Сьогоднішня атака — це його шедевральна вигадка.

Ми обидва подивилися на нього. Тоді Ел Вегнер, танкіст, поглянув на мене і звів рештки своїх геть обгорілих брів. Низенький чоловік усміхнувся до нас.

— Якщо хто-небудь тут розуміє по-англійському, вас, товаришу, вільно можуть розстріляти, — сказав йому Ел.

— Ні,— відказав той. — Не мене, а Ларго Кабальєро. От його таки треба б розстріляти.

— Слухайте, товаришу, — знов озвався Ел. — Говорили б ви трохи тихіше. А то хтось почує і подумає, що й ми у згоді з вами.