Розділ «ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ ВІЙНУ В ІСПАНІЇ»

— Я теж не знаю, — сказав Ел. — Але щодо нашого наступу він усе правильно розважив. — Ел підніс склянку до рота й показав мені руку. — Бачиш? Тепер не тремтить. І я зовсім не п'яний. Ніколи не напиваюся перед атакою.

— Як воно сьогодні було?

— Ти ж бачив. Як було дивитися збоку?

— Жахливо.

— Отож-бо. Саме те слово. Жахливо. Мабуть, він тепер застосовує і стратегію, і тактику воднораз, бо ми атакуємо і в лоб, і з обох флангів. А як там справи у інших?

— Дюран захопив новий іподром. Ми ще дужче затисли їх у коридорі, що виходить до Університетського містечка. Перетнули дорогу на Корунью. А от біля Серро-де-Агілар від учорашнього ранку ніяк не зрушимо з місця. Сьогодні теж нічого не вийшло. Кажуть, Дюран втратив більш як половину своєї бригади. А що у вас?

— Завтра знову спробуємо захопити ту ферму й церковку. Головний об'єкт — церковка, ота, що на гребені горба, вони звуть її скитом. Весь схил порізаний виярками і прострілюється щонайменше з трьох кулеметних позицій. Вони там глибоко окопалися, все як треба. У нас замало артилерії, щоб по-справжньому притиснути їх до землі, і зовсім немає важких гармат, щоб вибити їх звідти. А вони поставили протитанкові в тих трьох будинках та ще батарею біля церкви. Буде нам хіба ж такий погром.

— На коли призначено атаку?

— Не питай. Я не маю права сказати.

— Я до того, що нам треба знімати, — пояснив я. — Гроші з фільму всі підуть на санітарні машини. Ми вже зняли контратаку Дванадцятої бригади біля Аргандського мосту. І атаку тієї ж таки Дванадцятої минулого тижня під Пінгарроном. Там вийшли непогані кадри з танками.

— Від танків там не було ніякої користі,— зауважив Ел.

— Я знаю, — сказав я, — але зняли ми їх дуже добре. То ял щодо завтра?

— Вирушайте зранку й чекайте, — сказав він. — Не надто рано.

— Як ти себе почуваєш?

— Стомився як собака, — відповів він. — І голова болить страшенно. А так куди краще. Давай вихилимо ще по одній, а тоді підемо до тебе, і я помиюсь у ванні.

— Мабуть, спершу треба попоїсти.

— Не можу я їсти такий брудний. Коли хочеш, займи місця у «Гран-Віа», а я помиюся і прийду туди.

— Підемо разом.

— Ні. Краще ти займи місця, а я підійду. — Він похилив голову на столик. — Ну й болить же, клята. Це від гуркоту в тих домовинах. Я його вже наче й не чую, а на вуха все одно діє.

— А може, тобі треба поспати?