Розділ «П'ЯТА КОЛОНА»

Престон. Я йду звідси.

Дороті. То, може, любий, ти візьмеш із собою Аніту й мон* тера?

Престон. Ходімо.

Вони виходять. Знову лунає вибух — вже зовсім близько.

Дороті (стоїть поряд із Філіпом і прислухається до брязкоту каміння і скла після вибуху). Філіпе, тут справді без» печно?

Філіп. В усякому разі, не гірше, ніж деінде. Ручуся. До того ж безпека — не зовсім те слово; хто в наш час думає прб безпеку?

Дороті. З вами я почуваюся в безпеці.

Філіп. Думайте, що кажете. Це жахливі слова.

Дороті. Це правда.

Філіп. А все-таки подумайте. Будьте розумною дівчинок?.

Він підходить до патефона й ставить мазурку Шопена сі-мінор, Opus 33, № 4* Вони слухають музику, освітлені відблисками рефлектора.

Наче й невиразно, і дуже старомодно, а як гарно.

Лунає залп з гори Гарабітас. Снаряд, ревучи, наближається й вибухає на вулиці під вікном, освітлюючи кімнату яскравим спалахом.

Д о р о т!. Ой, любий, любий, любий.

Філій (пригортаючи Ті до себе). Слухай, ти називала так Ефи мені кого завгодно. Називай мене якось інакше.

Чути сирену карети швидкої допомоги. Потім за вікном западає тиша, й чути лише

мазурку»

Завіса

ДІЯ І, СЦЕНА З

Номери 109 і 110 у готелі «Флоріда». Крізь відчинені вікна ллється яскраве сонячне світло. Двері в стіні, між цими двома номерами, відчинені, й над ними до одвірка пришпилено великий воєнний плакаті коли двері відчинені, цей плакат запинає прохід. Але відчинити двері все-таки можна. Тепер вони відчинені, й плакат править за паперову ширму між кімнатами. Він на два-три фути не дістає до підлоги. В ліжку в номері 109 спить Дороті Бріджес. На ліжку в номері 110 сидить, дивлячись у вікно, Філіп Ролінгс. З вулиці долинає голос газетяра, що вигукує назви ранкових газет: «Е1 Sol»! «Libertad»! «Е1 ABC de Ноу»! Чути, як сигналить, проїжджаючи, машина, потім десь далеко цокотить кулемет.