Розділ «П'ЯТА КОЛОНА»

Філіп (знімає телефонну трубку). Надішліть, будь ласка, ранкові газети. Так, усі. (Роззирається довкола, виглядає у вікно. ПбТім дивиться на плакат на дверях, крізь який просвічує яскраве вранішнє сонце). Ні. (Хитає головою.) Не буду. Надто рано.

У двері стукають.

Adelante.

Знову стукають.

Та заходьте, заходьте!

Двері відчиняються. Заходить адміністратор з газетами.

Адміністратор. Доброго ранку, містере Філіп. Щиро Красно дякую. Доброго ранку вам від усього серця. Вчорашній бечір страшно згадати, еге ж?

Філ іп. Тепер кожен вечір страшно вгадувати. (Усміхається). Давайте газети.

Адміністратор. Погані вісті з Астурії. Там схоже, ніби майже кінець.

Філіп (переглядаючи газети). Тут про це нічого не сказано. Адміністратор. Так, але я знаю, що ви знаєте.

Філіп. Припустимо. До речі, коли я перебрався до цієї кімнати?

Адміністратор. Як, ви не пам'ятаєте, містере Філіп? Ви не пам'ятаєте вчорашнього вечора?

Філіп. Уявіть собі, ні. Ану, підкажіть що-небудь, може, я й згадаю.

Адміністратор (з непідробним жахом). Ви справді нічого не пам'ятаєте?

Філіп (весело). Анічогісінько. Десь надвечір — короткий обстріл. Потім у Чікоте. Пам'ятаю ще — привів сюди Аніту, просто так, задля сміху. Сподіваюся, вона тут нічого не накоїла?

Адміністратор (хитає головою). Ні, ні. Аніта — пусте. Містере Філіп, невже ви не пам'ятаєте про містера Престона?

Філіп. Ні, а що утяв цей понурий йолоп? Не вкоротив же він собі віку?

Адміністратор. Вам забулось, як ви викинули його на вулицю?

Філіп, Звідси? (Сидячи в ліжку, визирає у вікно). І він і досі там?

Адміністратор. Ні, не звідси, з вестибюля, пізно вночі, коли ви повернулися з Міпівіегіо після вечірньої прес-конференції.