Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Балакають, тільки я їх не розумію, — відповів я йому.

— Отже, не хочеш?

— Я вам ще вчора сказав. Не можу.

— А ти не будеш балакати? — спитав Панчо.

Він лютився, бо неправильно зрозумів мої слова. А ще, мабуть, з досади. Я йому навіть не відповів.

— Ти сам — не lengua larga? — напосідав він.

— Начебто ні.

— Це що — погроза?

— Слухай, — сказав я йому. — Ще сонце не зійшло, а ти вже такий гарячий. Я вірю, ти не одну горлянку перерізав. Але дай мені випити кави.

— То, по-твоєму, я ріжу людей?

— Ні,— сказав я. — І мені начхати. Невже не можна говорити про діло без злості?

— Так, я злюся, — відповів він. — Я б зараз тебе залюбки вбив.

— Отакої,— сказав я. — До чого ти ще добалакаєшся?

— Ходімо, Панчо, — сказав перший. А тоді до мене: — Шкода, дуже шкода. Я сподівався, що ви перевезете нас.

— І мені шкода. Але — не можу.

Всі троє рушили до дверей, і я дивився їм услід. Вони були симпатичні хлопці, гарно вдягнені, без капелюхів; на вигляд — із тих, що не звикли лічити гроші, а послухати їх, то так воно й було. І по-англійському говорили, як грошовиті кубинці.

Двоє з них, схоже, були брати, а третій — Панчо — відрізнявся від них хіба трохи вищим зростом. Знаєте, такий же стрункий, чорнявий, гарно вдягнений. «Певно, він тільки вдає, що лютий, — подумав я. — Певно, просто нервує».

Коли вони вийшли з кафе й завернули праворуч, я побачив, що через площу до них мчить лімузин. Зненацька велика віконна шибка розлетілася, й куля розбила пляшку на скляній гірці праворуч. Я почув автоматну чергу — тра-та-та, — і пляшки на долиці уздовж усієї стіни порозліталися.

Я стрибнув за стойку ліворуч і, виглядаючи з-за неї, бачив це. Машина стояла, обабіч неї залягли двоє чоловіків. Один тримав автомат Томпсона, другий — обріз багатозарядної рушниці. Той, що з автоматом, був негр. Другий був у білому шоферському пильовику.

Один із хлопців, розкинувши руки, лежав долілиць на тротуарі, якраз під розбитим вікном. Двоє інших сховалися за фургон компанії «Тропічне пиво», що саме підвіз лід до сусіднього бару «Кюнард».