Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Вірю. І я всім серцем радий би. Але не можу.

— Чому?

— Човен годує мене. Втрачу його — не буде з чого жити.

— За такі гроші можна купити нового.

— У в'язниці не купиш.

Певно, вони гадали, що я піддамся на вмовляння, бо цей хлопець правив своєї:

— Ви заробите три тисячі, а потім вам ще віддячать сторицею. Таке, як оце тепер, довго тривати не може, самі розумієте.

— Послухайте, — сказав я, — хто тут буде президентом — Діло ваше. Але я не перевожу до Штатів нічого такого, що вміє балакати.

— Отже, по-твоєму, ми будемо балакати? — озвався той, що досі мовчав. Він сердився.

— Я сказав: нічого такого, що вміє балакати.

— По-твоєму, ми lenguas largas?

— Ні.

— Ти знаєш, хто такий lengua larga?

— Так. Той, в кого довгий язик.

— Ти знаєш, що ми з такими робимо?

— Навіщо ж так грізно, — сказав я. — Не я до вас прийшов, а ви до мене. Мені від вас нічого не треба.

— Помовч, Панчо, — сказав сердитому той, що говорив перед ним.

— Він сказав, що ми будемо балакати, — сказав Панчо.

— Послухайте, — сказав я, — і зрозумійте: я не перевожу нічого такого, що вміє балакати. Ящики з вином не вміють балакати. Бутлі з самогоном не вміють балакати. Інші речі теж не балакають. А люди балакають.

— А китайці балакають? — люто запитав Панчо.