Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Кращої не буває,— відповів я. День і справді випав погожий.

Я передав штурвал негрові й звелів тримати на схід, краєм течії, а сам перейшов до Джонсона; той сидів і дивився, як наживка погойдується на хвилях.

— Може, я закину другий спінінг? — спитав я його.

— Та ні, не треба, — сказав він. — Я хочу, щоб риба була моя, щоб я її сам і підсік, і виводив, і витяг.

— Гаразд, — сказав я. — А. може, нехай Едді закине спінінг, а як клюне — передасть його вам, щоб ви тягли самі?

— Ні,— сказав він. — Нехай буде тільки один спінінг.

— Що ж.

Негр розвертав човен, і я побачив, що він стежить за зграєю летючих риб, яка вихопилася з води попереду, на бистрині. Озираючись назад, я бачив Гавану, справді гарну під сонцем, і пароплав, що виходив з гавані повз Морро.

— Схоже, сьогодні вам попадеться щось справжнє, містере Джонсон, — сказав я йому.

— Та час би, — сказав він. — Скільки це ми з вами плаваємо?

— Рівно три тижні.

— Як на риболовлю, то довгенько.

— Так це ж риба така, — відповів я йому. — Поки не прийде, жодної нема. Зате як прийде, то тільки встигай. А приходить вона завжди, і саме о цій порі. Сьогодні й місяць той, що треба, і течія добра, і вітер — слава богу.

— Ми бачили кілька дрібних рибин, коли ото вперше вийшли.

— Атож, — відповів я. — Я ж вам так і казав. Спочатку йде дрібна, а як вона одійде — з'являється велика.

— Всі ви, човнярі, співаєте однієї. У вас воно завжди або зарано, або запізно, або вітер не звідти, або місяць не так світить. А грошики однаково берете.

— Бачите, — відповів я йому, — в тім і лихо, що воно так і буває: то зарано, то запізно, і вітер найчастіше дме не звідти. А коли нарешті випадає саме день, як треба, — то сидиш на березі без клієнтів.

— Але сьогодні, кажете, нудно не буде?

— Як на мене, то я вже маю сьогодні досить вражень, — сказав я йому. — Але вам нудьгувати не доведеться, от побачите,

— Що ж, сподіваюсь, — сказав він.