Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Випий віскі, і тобі полегшає.

— Не хочу я віскі, і мені від нього не полегшає.

— Ну, то йди спати.

— Іду, — сказав Генрі Карпентер.

Отак воно було того вечора на яхті «Нова Екзума II», команда якої складалася з дванадцяти чоловік, на чолі з капітаном Нільсом Ларсоном, і на борту якої перебували її власник Уоллес Джонстон — тридцяти восьми років, магістр мистецтв, випускник Гарвардського університету, джерело прибутків — шовкоткацькі фабрики, неодружений, interdit de séjour [81] у Парижі, добре знаний від Алжіра до Біскри, — і один гість, Генрі Карпентер— тридцяти шести років, магістр мистецтв, випускник Гарвардського університету, джерело прибутків — двісті доларів на місяць довічно з фонду, відписаного матір'ю в розпорядження банку, а раніше — чотириста п'ятдесят на місяць, аж доки банк, в чиєму розпорядженні цей фонд перебував, не обміняв одні добрі цінні папери на інші добрі цінні папери, потім на трохи гірші папери і, нарешті, на нерухоме майно — конторський будинок, який ліг на плечі банківської адміністрації важким тягарем і не давав ніяких прибутків. Задовго до того, як прибутки Генрі Карпентера отак зменшилися, про нього казали: якщо Генрі скинути без парашута з висоти п’яти з половиною тисяч футів, він щасливо приземлиться за столом якого-небудь багатія. Щоправда, він добре розважав тих, хто його утримував, і тим самим сповна віддячував за гостинність. Та Хоч він рідко, і то лише останнім часом поринав у такий настрій і висловлювався так, як сьогодні, його приятелі давно вясе зійшлися на Тому, ще Генрі підупадає. Якби ці багатії не Відчували, що він підупадає — з властивим Для них усіх умінням інстинктивнорозпізнавати в своїй зграї того, хто заслаб, і здоровим прагненням відкинути його, якщо вже не можна його знищити — Генрі Карпентер не мусив би гостювати в Уоллеса Джонстона. Власне, Уоллес Джонстон, з його досить своєрідними уподобаннями, був останнім пристановищем Генрі Карпентера, який, всупереч власному щирому бажанню покласти цій дружбі край, обрав найкращий спосіб самозахисту: не властива йому раніше брутальність мови, непевність, що переходила у відчай, збуджували й вабили до нього Джонстона, якому б він — зважаючи на вік — давно б, йапевно, набрид, якби виявляв саму тільки беззаперечну поступливість. Так Генрі Карпентер відсував своє неминуче самогубство якщо не на місяці, то принаймні на тижні.

Його щомісячний прибуток, який, на його думку, позбавляв життя будь-якого сенсу, на сто сімдесят доларів перевищував суму, на яку рибалка Елберт Трейсі утримував сім'ю, доки його не вбили три дні тому.

На інших яхтах, пришвартованих до причалів, були інші люди й інші клопоти. На одній з найбільших — гарному чорному трищогловому судні — лежав без сну шістдесятирічний хлібний маклер, занепокоєний надісланим з контори листом про ревізію, з якою наскочили агенти Податкового управління. Раніше о цій порі він заглушив би неспокій кількома склянками віскі з льодом і довів би себе до того стану, коли сам чорт тобі запанібрата — стану, знайомого всім давнім піратам, з якими він, до речі, мав багато спільного як вдачею, так і поведінкою. Але лікар заборонив йому пити протягом місяця, власне, протягом трьох місяців, цебто йому сказали, що він не проживе й року, якщо не кине пити бодай на три місяці, і він вирішив зробити місячну перерву. А тепер він з тривогою думав ще й про телефонний дзвінок з Податкового управління напередодні його виїзду з міста: його розпитували, куди саме він збирається їхати й чи не має наміру залишити територіальні води Сполучених Штатів.

Він лежав у піжамі на своєму широкому ліжку, під головою в нього були дві подушки, лампа в узголів'ї світилася, але він не міг зосередитися на книжці — розповіді про подорож на Галапагоські острови. Він ніколи не приводив сюди жінок. Він брав жінку в її каюті, а потім приходив сюди й лягав у це ліжко. Це була його особиста каюта, свята святих — як і його кабінет у конторі. Йому ніколи й на думку не спадало привести сюди жінку. Якщо йому потрібна була жінка, він ішов до неї, і як було по всьому, то було по всьому, і тепер, коли було по всьому вже назавжди, свідомість його працювала з тією ж холодною ясністю, яка колись завжди з'являлася після близькості з жінкою. І він лежав тепер без надії на благодатне запаморочення, розбавлений тієї штучно створюваної відваги, що стільки років заспокоювала його розум і зігрівала серце, й думав про те, які докази мають ревізори, які факти їм відомі й які вони підтасують, що не викличе в них заперечень, і в чому вони побачать порушення закону, і він не боявся їх, а тільки ненавидів їх і ту владу, яку вони тепер застосовуватимуть так зухвало, що його власне запекле, визивне, напористе зухвальство — єдина раз і назавжди набута і справді вартісна риса його вдачі — дасть тріщину, а якщо він дозволить себе залякати, то й розлетиться на друзки.

Його розум не знав абстрактних категорій, а оперував лише такими поняттями, як контракт, продаж, кредит, хабар. Він мислив такими категоріями, як акції, поставки, тисячі бушелів, опціони, акціонерні товариства, трести й дочірні підприємства і, перебираючи все це в пам’яті, він бачив, що ревізори можуть знайти чимало, досить для того, щоб на кілька років позбавити його спокою. Якщо вони не підуть на компроміс, буде дуже погано. Раніше він не тривожився б, але здатність до боротьби вичерпувалася в ньому разом з тією іншою здатністю, й він почував себе самотнім перед тим, що насувалося, й він лежав на своєму великому широкому ліжку й не міг ні читати, ні спати.

Дружина розлучилася з ним десять років тому, а перед тим вони двадцять років були подружжям тільки про людське око, і йому ніколи не бракувало її, і він ніколи її не кохав. Свою кар'єру він почав на її гроші, й вона народила йому двох синів, таких же убогих на розум, як і вона. Він ставився до неї добре, аж доки нажите ним не перевищило вдвоє її первісний капітал, а тоді дозволив собі на неї більше не зважати. Відколи його банківський рахунок досяг цієї суми, його вже більше не обходили її мігрені, її скарги та її плани. Він просто ігнорував їх.

Він був ніби створений для кар'єри спекулянта, бо відзначався незвичайною статевою енергією, яка додавала йому самовпевненості, такої необхідної гравцеві; він відзначався, крім того, здоровим глуздом, блискучим математичним розумом, постійним, але стриманим скептицизмом — скептицизмом, що попереджав його про можливі небезпеки, як барометр попереджає про зміну погоди; та ще загостреним відчуттям часу, яке утримувало його від надто ризикованої гри.

Все це, в поєднанні з цілковитим браком моральних засад і умінням прихиляти до себе людей, не переймаючись до них ці прихильністю, ні довірою і водночас запевняючи їх, палко й задушевно, в своїй дружбі; не просто дружбі, а й такому великому бажанні посприяти їхнім успіхам, що вони несамохіть ставали його спільниками; і, нарешті, в поєднанні з невмінням зазнавати гризоти чи співчуття, — все це зробило його тим, чим

він тепер був. А був він тепер старим чоловіком у смугастій шовковій піжамі, що прикривала його груди, одутле черевце, непомірно великий, але тепер безсилий орган, яким він колись так пишався, і кволі ніжки; він лежав на ліжку й не міг заснути, бо нарешті в ньому прокинулася гризота.

Він картав себе, що пішов на ту хитрість п'ять років тому. Він міг би тоді сплатити податки, не шахруючи, І, якби тоді сплатив їх, то тепер не мав би клопоту. Отож він лежав, думаючи про це, аж поки заснув; та що гризота вже знайшла тріщинку й почала заповзати крізь неї, то він не знав, що спить: його мозок працював і далі. Звідси ж випливало, що він уже більше не матиме спокою і що тепер, у його віці, гризота легко доконає його.

Раніше він любив казати — нехай слабаки тривожаться, на те вони й слабаки, а тепер він так уперто гнав від себе тривоги, що втратив сон. Він ще міг опиратись їм, поки не спав, та тільки-но засинав, вони починали точити його, а що він був старий, то їм легко було робити своє.

Йому не треба' було бідкатися з приводу того, як він поводився з іншими людьми, до чого він їх довів, і як вони скінчили— хто з них перебрався з фешенебельних апартаментів на Лейк-Шор-драйв до третьорядного пансіону в Остіні; в кого дочка, на руку якої було стільки претендентів у вищому світі, працювала тепер асистенткою зубного лікаря, коли щастило знайти роботу; хто в шістдесят три роки наймався нічним сторожем, бо залишився ні з чим; хто застрелився одного ранку перед сніданком, і хто з його дітей знайшов його, і яке то було видовище; хто тепер їздив поїздом на роботу, якщо тільки він її мав, бо раніше роботою був продаж акцій, потім — автомобілів, а тепер— ходіння від дверей до дверей з дрібним товаром — господарчими речами (ми в бродячих гендлярів не купуємо, йдіть геть звідси, і двері грюкають перед носом) і, нарешті, наслідуючи свого батька — хоч у трохи інший спосіб, бо той кинувся із сорок другого поверху, як орел, тільки без шуму пір'я, що супроводить вільне падіння орла — ступив на колію, під поїзд «Оро-ра — Елджін», маючи в кишенях пальта нерозпродані, не потрібні нікому збивачки для яєчних білків, скомбіновані з соковижималками. Дозвольте тільки продемонструвати вам, мадам. Ви вставляєте цю штучку сюди й прикручуєте її оцим гвинтиком. А тепер дивіться. Мені воно не потрібне. Ну, чом би вам не випробувати. Кажу вам — мені не треба. Ідіть собі.

Отож він вийшов на вулицю, і та вулиця — голі дерева, безживні подвір'я, стандартні будиночки, де ніхто нічого не хотів купувати — вивела його просто на залізничну колію, якою наближався поїзд «Орора — Елджін»,

Були такі, що обирали падіння з вікна свого помешкання чи контори; і такі, що робили це тихо, запустивши двигун машини в зачиненому гаражі; і такі, що, цілком у дусі національної традиції, обирали кольт або сміт-і-вессон, ці досконалі знаряддя, що кладуть край безсонню, розвіюють муки сумління, лікують рак, рятують від банкротства і пробивають вихід із найбезвихіднішого становища — варто лише натиснути пальцем; ці чудові американські вироби, такі легкі у вжитку, такі надійні, так добре пристосовані до того, щоб покласти край американському' рожевому сну, коли він стає кошмаром, і єдина незручність " яких полягає в тому, що після їх застосування родичам доводиться прибирати й чистити.

Люди, яких він розорив, ішли з життя в такі-от різні способи, але його це не обходило. Хтось же мусить програвати, а тривожаться тільки слабаки.

Ні, йому не треба було думати ні про них, ні про інші побічні наслідки успішних спекуляцій. Хтось виграє, хтось мусить програти, і тільки слабаки тривожаться.