Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

Жінка знову відкинула голову й заголосила, жили на її худій шиї набрякли, пальці стислися в кулаки, голова затрусилася.

Ззаду в натовпі штовхалися й натискали на передніх, кожен хотів пробратися до краю причалу.

— Пустіть! Подивилися — дайте іншим!

— їх зараз накриють.

І хтось по-іспанському:

— Пропустіть. Дайте подивитися. Hay cuarto muertos. Todos son muertos. Дайте глянути.

Тепер жінка кричала:

— Елберте! Елберте! Господи боже мій, де Елберт?

Двоє молодих кубинців, які щойно підійшли й не могли проштовхатися вперед, позадкували і з розгону врізалися в натовп. Перший ряд натовпу похитнувся, вигнувся, місіс Трейсі й дві її сусідки зависли над краєм, відчайдушно намагаючись зберегти рівновагу; сусідкам неймовірним зусиллям це вдалось, але місіс Трейсі, що все голосила, впала в зелену воду, і крик її урвався в шумі сплеску.

Двоє моряків кинулись у світло-зелену воду, де в яскравому промінні борсалася місіс Трейсі. Шериф, перехилившись з корми, простяг їй багор, і зрештою, за допомогою моряків, що підштовхували її знизу, шерифові вдалося за руки витягти її на корму моторки. Ніхто в натовпі навіть не ворухнувся, щоб допомогти їй, і вона, вся мокра, стоячи на кормі, обвела поглядом натовп і, посварившись кулаками, крикнула:

— Шволота! ІПучі діти! — а тоді, подивившись у кокпіт, закричала: — Елберте! Де Елберт?

— Його немає в човні, місіс Трейсі,— сказав шериф, беручи ковдру, щоб накинути їй на плечі.— Заспокойтеся, місіс Трейсі, Візьміть себе в руки.

— Мої жуби, — трагічно сказала місіс Трейсі.— Я жагу била жуби.

— Нічого, вранці ми їх виловимо, — сказав командир катера берегової охорони. — Неодмінно виловимо.

Обидва моряки видерлися на корму моторки й стояли мокрі, в калюжах води.

— Ну, гайда. Ходімо, — сказав один із них. — Я змерз.

— То як ви, місіс Трейсі, відійшли трошки? — спитав шериф, загортаючи її в ковдру.

— Відійшла? — сказала місіс Трейсі.— Відійшла? — І вона стисла кулаки, відкинула назад голову й заголосила ще страшніше, ніж досі. Горе місіс Трейсі було над її сили.

Натовп мовчки, шанобливо слухав її. Голосіння місіс Трейсі якнайбільше пасувало цьому видовищу — трупам бандитів, що їх шериф та його помічник саме накривали матроськими ковдрами, ховаючи від очей картину, подібної якій місто не бачило вже кілька років — відколи Ісленьйо лінчували на Каунті-роуд, а потім повісили на телеграфному стовпі при світлі фар автомобілів, що поз'їжджалися з усіх усюд.

Люди в натовпі були розчаровані, коли трупи накрили, але їх заспокоювало те, що тільки вони з усіх жителів міста бачили все. Бачили, як місіс Трейсі впала у воду, а перед тим, ще за брамою, бачили, як Гаррі Моргана відправили на ношах до морського госпіталю. Коли шериф наказав їм очистити пристань, вони пішли геть, спокійні й задоволені. Ще б пак, їм неабияк пощастило.