Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Ти пересвідчився в цьому?

— Ще й як. Вона це робить дивовижно.

— А мені вона бридка, — сказав Уоллес Джонстон. — Чому її взагалі занесло сюди?

— У них тут чудовий особняк.

— Мені подобається ця стоянка — чиста й якась затишна, — сказав Уоллес Джонстон. — А правду кажуть, ніби Томмі Бредлі — імпотент?

— Не думаю. Про кого тільки цього не кажуть. Він просто людина широких поглядів.

— Чудово сказано. В нього — широкі погляди, в неї — широке ліжко.

— Вона надзвичайно приємна жінка, — сказав Генрі Карпентер. — Тобі вона сподобалася б, Уоллі.

— Ніколи, — сказав Уоллес. — Вона втілює в собі все, що я ненавиджу в жінках, а Томмі Бредлі — уособлення всього, щб я ненавиджу в чоловіках.

— Іч, який ти сьогодні категоричний.

— А от ти ніколи не буваєш категоричним, — сказав Уоллес Джонстон. — І знаєш чому? Бо тобі бракує цілісності. Ти не вмієш приймати рішення. Ти ж навіть не знаєш, хто ти і що ти.

— Не треоа про мене, — сказав Генрі Карпентер. Він запалив сигарету.

— Цікаво чому?

— Та хоча б тому, що я плаваю з тобою на твоїй клятій яхті й майже завжди роблю те, що ти хочеш, і тим самим звільняю тебе від необхідності платити за мовчанку офіціантам і матросам і всіляким іншим шантажистам, які знають, що вони таке, і знають, що ти таке.

— Я бачу, ти сьогодні в гарному настрої,— сказав Уоллес Джонстон. — Ти чув коли-небудь, щоб я платив шантажистам?

— Ні. Для цього ти йадто скупий. Та й куди спокійніше й простіше мати таких друзів, як я.

— В мене немає інших: таких друзів, як ти.

— Не треба лестощів, — сказав Генрі.— У мене сьогодні не той настрій. Утішайся своїм Бахом, знущайся із стюарда, а коли вп'єшся — йди спати.

— Яка тебе муха вкусила? — спитав Джонстон, підводячись. — Чого ти визвірився? Не думай, будь ласка, що на тобі світ клином зійшовся.

— Я і не думаю, — сказав Генрі.— І завтра я знову буду і веселим, і слухняним. Але сьогодні якийсь поганий вечір. Ти не помічав, що вечори бувають різні? А втім — для багатого різниці, мабуть, не існує.