Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

Шериф вийшов із машини й схопив за плече того, що був зверху.

— Припини, — сказав він. — Вставай.

Той випростався, встав і подивився на шерифа.

— Якого біса ти лізеш не в своє діло?

Другий чоловік теж підвівся — волосся в нього злиплося від крові, кров юшила з вуха, цівка крові текла по веснянкуватій щоЦі — і посунув на шерифа.

Ану відчепися від мого друга, — сказав він хрипко. — Чого ти втручаєшся? Думаєш, я не витримав би?

— Ні, ти все можеш витримати, Джоє,— сказав той, що духопелив його. — Слухай, — звернувся він до шерифа, — в тебе не знайдеться позичити долара?

— Ні,— відповів шериф.

— Тоді котися звідси. — Він обернувся до Річарда Гордона. — А в тебе, братухо?

— Можу поставити по кухлю.

— То гайда, — сказав ветеран і взяв Гордона під руку,

— Я заїду пізніше, — сказав шериф.

— Гаразд. Я чекатиму.

Поки вони протовплювалися до стойки, рудий, веснянкуватий ветеран із закривавленим вухом 1 щокою підхопив Гордона під другу руку.

— От хто мені друг!

— Ти за нього не бійся, — сказав другий ветеран. — Він будь-що витримає.

— Я будь-що витримаю, зрозумів? — сказав закривавлений. — Ось де я їм усім даю фори.

— А здачі дати не можеш, — сказав хтось із черги. — І кін->* чай штовхатися.

— Пропустіть нас, — сказав закривавлений. — Дорогу моєму другові! — І прошепотів Річардові Гордону у вухо: — А мені й не треба давати здачі: я ж будь-що витримую, ясно?

— Слухай, — сказав другий ветеран, коли вони добралися на-‘ решті до заляпаної пивом стойки, — ти б на нього подивився сьогодні в обід, коло продовольчої крамниці в П'ятому таборі. Я його збив з копит і гамселив пляшкою по голові. Бух-бух-бух, як ото в барабан, уявляєш? Разів п'ятдесят тарахнув,