Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Не знаю, — сказав Річард Гордон.

— Я ладен закластися: в цьому натовпі не знайдеться й трьох, що пішли на війну по мобілізації,— сказав високий. — Це добірна братва. Вершки з-поміж покидьків І Саме завдяки таким Веллінгтон переміг під Ватерлоо. Що ж, містер Гувер вигнав нас з Анакостії, а містер Рузвельт сплавив сюди, щоб здихатися нас. У таборі все влаштовано так, щоб викликати епідемію, але цих бідолах смерть не бере. Цілий пароплав наших перевезли на Тортугас, але виявилося, що в тому пеклі вже можна жити. А до того ж ми там збунтувалися. Отож довелося привезти нас назад. Що вони тепер придумають? Адже їм треба якось позбутися нас. Ви розумієте, так?

— Але чому — позбутися?

— Бо ми — відчайдушні,— сказав високий. — Нам нема чого втрачати. І нижче опускатися вже нема куди. Ми гірші за ту голоту, яку піднімав Спартак. І з нас іще важче зробити щось, бо ми затуркані настільки, що наша єдина втіха — це спиртне, а наша єдина гордість — це вміння одержувати по пиці. Але не всі ми такі. Дехто з нас іще вміє давати здачі.

— У вас у таборі багато комуністів?

— Чоловік сорок, щонайбільше, — сказав високий. — На дві тисячі. Щоб бути комуністом, потрібні дисципліна й самозречення. П'яниця не може бути комуністом.

— Та не слухай ти його, — сказав рудий ветеран. — Це ж хиренний радикал.

— Послухай краще, що я тобі розповім, — сказав другий ветеран, що пив з ними, — про те, як було у нас на флоті. І ти слухай, радикале хиренний.

— Так, ти нас слухай, а не його, — сказав рудий. — Коли флотилія заходить у нью-йоркський порт і моряки сходять на берег, увечері коло Ріверсайд-драйв завжди чекають дідки з довгими бородами, і за долар ти можеш кожному з них помочитися в бороду. Що ти на це скажеш?

— Давай так: я ставлю тобі пиво, а ти забудь цю історію, гаразд? — сказав високий. — Не можу я слухати цієї історії.

— Я ніколи нічого не забуваю, — сказав рудий. — Що з тобою, братухо?

— Це правда — про бороди? — спитав Річард Гордон. Його злегка занудило.

— Присягаюся богом і рідною мамою, — відповів рудий. — " Я й не таке ще можу розповісти.

Біля них за стойкою якийсь ветеран засперечався з Фредді щодо рахунку.

— От скільки ти випив, — сказав Фредді.

Річард Гордон подивився на ветерана. Той був зовсім п'яний, очі в нього налилися кров'ю, й він наривався на бійку.

— Ти брешеш, як собака, — сказав він Фредді.

— З тебе вісімдесят п'ять центів, — сказав йому Фредді.

— Дивіться, зараз буде, — сказав рудий ветеран.

Фредді сперся руками на стойку. Він не зводив очей з п'яного.