Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Ні. Один тільки бог відає, що в тому човні відбулося. '

— Гроші при них?

— Невідомо. Та якщо вони не допливли до Куби, то гроші мусять бути в човні.

— Коли вони будуть тут?

— О, години за дві-три, не раніше.

— А куди приведуть човен?

— Мабуть, на стару базу. На причал берегової охорони.

— Де ми з вами зустрінемося?

— Я заїду по вас сюди.

— Сюди або до Фредді. Я тут довго не висиджу.

— У Фредді сьогодні буде жарко. Понаїжджало ветеранів з островів — зібралися в нього й пиячать. Вони завжди здіймають бучу.

— Я піду подивлюся, що там робиться, — сказав Річард Гордон. — У мене сьогодні щось кепський настрій.

— Дивіться ж, щоб вам не нам'яли боки, — сказав шериф. — За дві-три години я заїду по вас. Може, підкинути вас туди?

— Так, будь ласка.

Вони протовпилися до виходу, і Річард Гордон вмостився в машині поряд із шерифом.

Як ви гадаєте, що сталося в Моргановім човні? — спитав він.

— Хтозна, — відповів шериф. — В усякому разі, щось страшне.

— Ніяких подробиць вони не передали?

— Жодної,— сказав Шериф. — Гляньте-но туди. Як вам це подобається?

Вони саме під'їхали до яскраво освітленого входу в бар Фред-ді. Бар був переповнений. Чоловіки в матроських робах, декотрі простоволосі, інші в безкозирках, старих військових кашкетах і картонних шоломах, у три ряди тиснулися до стойки, з музичного автомата линули звуки «Острова Капрі». В ту мить, коли шериф загальмував машину, з розкритих навстіж дверей вивалилися двоє чоловіків. Один гепнувся спиною на тротуар, другий осідлав його й, ухопивши обіруч за волосся, почав бити головою об бетон. Чути було моторошні глухі удари, але ніхто в барі навіть не дивився на них.