Розділ «5 ҐВУРÁ »

“У тебе зелені очі”, сказав я їй.

“Авжеж. А що? Це погано?”

“Навпаки. Побільше б таких”.

Ось так усе й почалося. “Їж, ти ж худий, як тріска”, сказала вона мені за вечерею. Опівночі ми все ще сиділи у грецькому ресторані неподалік від Піладе, свічка в шийці пляшки майже повністю розтопилася, а ми розповідали один одному про все. Ми займалися майже такою самою роботою, вона переглядала статті для енциклопедії.

Мені здалося, що я мушу щось їй сказати. О пів на першу вона відвела свою гриву, щоб краще мене бачити, а я націлився у неї вказівним пальцем, тримаючи великий сторчма: “Пім”.

“Дивно”, сказала вона, “я теж”.

І так ми стали одним тілом, і від того вечора я був для неї Пімом.

Ми не могли дозволити собі нового помешкання, я спав у неї, а вона часто залишалася зі мною в офісі або вирушала на лови, адже краще від мене вміла йти по наших слідах і часто підказувала мені цінні пов’язання.

“Як на мене, наша картка з розенкройцерами напівпорожня”, говорила вона мені.

“Я думаю повернутися до неї на днях, це мої бразилійські нотатки…”

“Ну тоді не забудь внести посилання на Єйтса”.

“До чого тут Єйтс?”

“А до того. Я отут прочитала, що він належав до розенкройцерського товариства, яке називалося Вранішня Зоря”.

“Що б я робив без тебе?”

Я знову почав навідуватися до Піладе, адже це було щось на зразок ділової арени, де я знаходив замовників.

Одного вечора я знову зустрів Бельбо (минулими роками він, мабуть, рідко сюди заглядав, а потім знову почав навідуватися після того, як зустрів Лоренцу Пеллеґріні). Він не змінився, може, трохи більше посивів, злегка схуд, але не дуже.

Це була сердечна зустріч, якщо врахувати його обмежену експансивність. Кілька реплік про давні часи, твереза стриманість на тему останньої події, в якій ми були спільниками, та її епістолярних наслідків. Комісар Де Анджеліс більше не давав про себе чути. Хтозна, може справу здано в архів.

Я розповів йому про свою роботу і він, здавалося, зацікавився. “По суті, це те, що б хотілося робити мені, — Сем Спейд від культури, двадцять доларів денно плюс видатки”.

“Але мені не трапляються таємничі й чарівні жінки, та й ніхто не приходить розповісти мені про мальтійського сокола”, сказав я.

“Хтозна. Ви цим розважаєтеся?”