Розділ «9 ЄСÓД »

118

Суспільна теорія змови… це наслідок браку віри в Бога та питання, яке з цього браку випливає: “А хто ж на його місці?”

(Karl Popper, Conjectures and refutations, London, Routledge, 1969,1, 4)

Політ пішов мені на користь. Я не тільки покинув Париж, але й підземелля, а навіть землю, земну кору. Лише небо і ще білі від снігу гори. Самотність на висоті десять тисяч метрів і оте відчуття сп’яніння, що його завжди дає політ, підвищений тиск усередині літака, проходження крізь легкі атмосферні збурення. Я подумав, що лише тут, у високості я почав ставати ногами на землю. І я вирішив поставити на всьому крапку, спершу виписуючи почергові пункти у своєму блокноті, а потім, заплющивши очі, все обміркувати.

Я вирішив перелічити насамперед неспростовні докази.

Нема сумніву, що Діоталлеві помер. Мені це сказала Ґудрун. Ґудрун завжди залишалася поза нашою історією, вона б її не зрозуміла, а отже, вона єдина говорила правду. Потім правда, що Ґарамона не було в Мілані. Звичайно, він міг бути будь-де, але той факт, що його нема і не було минулими днями, дозволяє вважати, що він був у Парижі, де я його й бачив.

Подібним чином нема Бельбо.

Тепер спробуймо припустити, що те, що я бачив у суботу ввечері в Сен-Мартен-де-Шан, справді відбулося. Можливо, не так, як це бачив я, збаламучений музикою та куріннями, але щось таки відбулося. Це схоже на історію з Ампаро. Повертаючись додому, вона, безперечно, не мала певности, що в неї вселилася Помба Жіра, але точно знала, що таки була в шатрі умбанди і що таки повірила — або поводила себе так, наче повірила — що в неї вселилася Помба Жіра.

І врешті, правдою є те, що мені сказала Лія в горах, її тлумачення було абсолютно переконливе, послання з Провену було списком із пральні. Не було жодних згромаджень тамплієрів у Ґранж-о-Дім. Не було жодного плану й жодного послання.

Список із пральні став для нас кросвордом з порожніми клітинками, але без окреслення слів. Отже, треба було заповнити клітинки так, щоб усе як належить сходилося. Але, можливо, це порівняння недостатньо точне. У кросворд уписуються слова, які повинні перехрещуватися на спільній для них літері. У нашій грі ми перехрещували не слова, а поняття і факти, а отже, наша гра мала інші правила, яких, по суті, було три.

Перше правило — поняття пов'язуються одне з одним за аналогією. Нема закону, який би одразу визначав, чи ця аналогія добра чи погана, адже кожна річ під якимось оглядом подібна до кожної іншої. Приклад. Картоплина асоціюється з яблуком, адже обоє належать до рослинного світу і мають круглу форму. Від яблука до змія переходимо за біблійною асоціацією. Від змія до бублика — за формальною подібністю, тоді від бублика до рятувального кола, а від нього — до купального костюма, від купальника до мореплавної карти, від мореплавної карти до туалетного паперу, від туалету до гігієни, від гігієни до спирту, від спирту до наркотиків, від наркотиків до шприца, від шприца до діри, від діри до ями, від ями до землі, від землі до картоплини.

Чудово. Бо друге правило говорить, що в кінці tout se tient[321], гра законна. Від картоплини до картоплини, tout se tient. Отже, пов’язання правильне.

Третє правило: пов’язання між фактами не повинні бути оригінальними, в тому розумінні, що слід брати лише пов’язання, котрі принаймні раз, а ще краще багато разів були встановлені в минулому іншими. Тільки так вони, будучи очевидними, здаватимуться правдоподібними.

Хіба не це мав на увазі пан Ґарамон: книги дияволістів не повинні говорити нічого нового, вони повинні повторювати вже сказане, інакше що ж залишиться від авторитету Традиції?

Ми робили саме так. Ми нічого не вигадували, окрім розміщення окремих елементів. Так робив й Арденті, він нічого не вигадував, лише доволі незграбно розмістив елементи, а оскільки він був менш освічений від нас, то елементи він мав не всі.

А Вони мали всі елементи, але не мали схеми кросворду. І тут ми — ще раз — виявилися кмітливішими.

Пригадую одну фразу, яку сказала мені Лія в горах, коли картала мене за те, що я займаюся паскудною грою: “Люди спраглі планів, і варто тобі натякнути їм про якийсь план, як вони накинуться на тебе, наче зграя вовків. Ти вигадуєш, а вони вірять. Не слід викликати до життя більше витворів уяви, ніж це потрібно”.

По суті, все завжди відбувається саме так. Юний Герострат страждає, бо не знає, як стати знаменитим. І ось він бачить фільм, у якому хирлявий хлопчина стріляє в зірку музики кантрі й стає героєм дня. Тоді, знайшовши в цьому потрібну йому формулу, він іде й стріляє в Джона Леннона.

Те саме стосується й АВК. Як стати поетом, якого друкують, і потрапити до енциклопедії? І Ґарамон дає відповідь: дуже просто, треба заплатити. Раніше це ніколи не спадало АВК на думку, але оскільки план “Мануціо” існує, він ототожнює себе з ним. АВК переконаний, що про видавництво “Мануціо” він мріяв із самого дитинства, лише не знав, що воно існує.