Розділ «4 ХÉСЕД »

“Хитрі ці розенкройцери. Хочеш увійти в моду — вигадай щось у Парижі”.

“Вочевидь, ти маєш рацію. Послухай тепер, що відбувається далі, Боже мій, що за часи. Картезій[95] — авжеж, саме він — у попередні роки бував у Німеччині й шукав їх, але його біограф пише, що не знайшов, адже, як ми знаємо, вони маскувалися. Повернувшись до Парижа після появи маніфестів, він дізнається, що всі його вважають розенкройцером. У такій атмосфері це була не найкраща репутація, вона також дратувала його друга Мерсенна, який уже гримів прокльонами на адресу розенкройцерів, називаючи їх жалюгідними підбурювачами, магами, кабалістами, які намагаються сіяти аморальні вчення. Що ж тоді робить Картезій? Він показується на людях, де тільки може. А оскільки його бачать — що є незаперечним фактом — це ознака того, що він не невидимий, а отже — не розенкройцер”.

“Гарний метод”.

“Заперечення, звичайно ж, нічого не давали. При такому становищі, якщо хтось підходив до тебе і говорив: доброго вечора, я — розенкройцер, то був певний знак, що він ним не є. Розенкройцер, який поважає себе, такого не каже. Навпаки, він голосно це заперечує”.

“Але не можна сказати, що людина, яка твердить, що вона не розенкройцер, саме ним і є, адже лише те, що я кажу, що я не розенкройцер, не робить мене ним”.

“Однак заперечення вже є підозрілий знак”.

“Зовсім ні. Адже що ж робить розенкройцер, коли втямить, що люди не вірять тим, хто каже, що вони розенкройцери, а тих, хто це заперечує, підозрюють? Починає говорити, що він розенкройцер, щоб його ним не вважали”.

“Хай йому біс. Отже, тепер кожний, хто твердить, що він розенкройцер, бреше, а отже, він ним справді є! Е, ні, ні, Ампаро, остерігаймось потрапити в їхню пастку. Адже в них повсюди шпигуни, навіть під цим ліжком, а тому вони вже знають, що ми знаємо. Значить, тепер вони говоритимуть, що вони не розенкройцери”.

“Любий, мені стає страшно”.

“Не хвилюйся, пташко, я з тобою, а я, дурний, коли вони казатимуть, що вони не розенкройцери, вважатиму, що вони саме ними й є, і так відразу їх викрию. А викритий розенкройцер стає нешкідливим, і його можна просто вигнати через вікно газетою”.

“А Альє? Він намагається переконати нас, що він — граф де Сен-Жермен. Безперечно, для того, щоб ми вважали, що він ним не є. Отже, він розенкройцер. Чи ні?”

“Послухай, Ампаро, давай підемо спати”.

“Е, ні, тепер я хочу дослухати до кінця”.

“А в кінці всезагальний рейвах. Навколо самі розенкройцери. 1627 року з’являється Нова Атлантида Бекона, і читачі вважають, що він розповідає про країну розенкройцерів, хоч сам він ніколи її так не називає. Бідолаха Йоганн Валентін Андрее помирає, до самої смерти присягаючися, що це не він, а якщо й він, то це було просто для сміху, але справі вже не зарадиш. Скориставшись із переваги свого неіснування, розенкройцери стають усюдисущі”.

“Як Бог”.

“До речі, якщо подумати… Матей, Лука, Марко та Йоан — то зграя веселунів, які збираються у якомусь місці і вирішують влаштувати змагання. Вони вигадують певного персонажа, затверджують кілька основних фактів — і прошу дуже, кожен вільний у своїй фантазії, а потім буде видно, хто з них кращий. А згодом ці чотири оповіді опиняються в руках друзів, які видають свої судження — Матей змальовує події досить реалістично, але надто вже наполягає на тій історії з Месією, у Марка оповідь непогана, але дещо безладна, у Луки, слід визнати, досить вишуканий стиль, а Йоан дещо перебільшує з філософією… але загалом книги припали до вподоби, мандрують із рук до рук, і коли четверо друзів похопилися, що відбувається, було вже надто пізно — Павло вже зустрів Ісуса по дорозі до Дамаску, Пліній за наказом стурбованого кесаря розпочинає розслідування, цілий легіон апокрифічних письменників удає, що все це їм уже давно відомо… ти, апокрифічний Читачу, мені подібний, брате мій…[96] У Петра паморочиться в голові, він починає сприймати все серйозно, а Йоан погрожує розповісти правду, Петро і Павло кажуть його піймати і заковують у ланцюги на острові Патмосі, й у бідолахи починаються галюцинації, на спинці ліжка йому ввижається сарана, хай замовчать ці сурми, звідки вся ця кров… Дехто починає говорити, що він п’є, а може, це атеросклероз… А якщо й справді було так?”

“Саме так і було. Ти б читав Фойєрбаха замість оцих опусів”.

“Ампаро, вже світає”.

“Ми божевільні”.

“Вранішня зоря розенкройцерськими перстами ніжно пестить хвилі…”