Розділ «4 ХÉСЕД »

“Це для вас, у вашій півкулі навиворіт. Тепер липень, не сердься, увімкни вентилятора, не тому що я мужчина, а тому що він з твого боку. Дякую. Отже, під вівтарем знаходять нетлінне тіло засновника. В руці він тримає Книгу I, переповнену безконечною мудрістю; на жаль, світ не може пізнати її, — каже брошурка, — бо в іншому разі — брррр, гух, пшшш, гарах!”

“Ой”.

“Отож бо й воно. Брошурка закінчується обіцянкою величезного скарбу, який ще треба знайти, і надзвичайних сенсацій про взаємозв’язки між макрокосмом та мікрокосмом. Не думайте, що ми якісь там дешеві алхіміки і хочемо навчити вас виробляти золото. Це справа шахраїв, а ми хочемо більшого, і цілимось вище, у всіх розуміннях. Ми поширюємо цю Fama п’ятьма мовами, не кажучи вже про Confessio, незабаром на наших екранах. Очікуємо відповідей та думок від учених і невігласів. Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте ваші імена, ми подивимось, чи достойні ви бути втаємниченими в наші секрети, про які ми дали лише блідий натяк. Sub umbra alarum tuarum Iehova”.

“А це що?”

“Це вислів закінчення. Кінець — ділу вінець. Загалом, розенкройцерам, вважай, аж жижки трусяться, так вони хочуть розповісти про те, чого навчилися, і вони лише сподіваються знайти гідного співрозмовника. Але жодного слова про те, що їм відомо”.

“Як той тип, що його фото ми бачили в додатку до журналу в літаку: надішліть мені десять доларів і я відкрию вам секрет, як стати мільйонерами”.

“Але ж він не бреше. Він таки відкрив цей секрет. Як і я”.

“Слухай-но, краще продовжуй читати. У мене таке враження, що до сьогоднішнього вечора ти мене ніколи не бачив”.

“Це завжди ніби вперше”.

“Тим гірше. Я не можу довіряти першому-ліпшому. Як же це ти на всіх них натрапляєш? Спершу тамплієри, тоді розенкройцери, а от, приміром, Плеханова ти читав?”

“Ні, я зачекаю років зі сто двадцять, щоб знайти його гробницю. Якщо Сталін не наказав загребти його в землю екскаваторами”.

“Який ти дурень. Я пішла до лазнички”.

30

І ось знамените братство Рози і Хреста заявляє, що по всьому світі розходяться маячні пророцтва. І справді, тільки-но з’явився той привид (хоча Fama та Confessio доводять, що се було просто вигадкою байдикуватих голів), він одразу викликав надію на всесвітню реформу і породив речі частково смішні й абсурдні, а частково неймовірні. А тим часом чесні й порядні люди різних країн виставили себе на глум і посміховисько, щоб відкрито стати на їх захист або щоб одержати змогу відкритися сим братчикам… через Дзеркало Соломона або якимось іншим окультним способом.

(Christoph von Besold (?), Додаток до: Tommaso Campanella, Von der Spanischen Monarchy, 1623)

Далі йшло найліпше, і коли Ампаро повернулася, я вже був готовий поділитися з нею своїми відкриттями про незвичайні речі. “Неймовірна історія. Ці брошури виходять у час, коли повсюди кишать подібні опуси, усі шукають оновлення, золотого віку, казкової країни духу. Один гортає магічні тексти, другий упріває коло жарівниць, працюючи над металами, ще інший намагається здобути владу над зірками, а дехто вигадує таємні абетки та універсальні мови. У Празі Рудольф II перетворює свій двір на алхімічну лабораторію, запрошує Коменського та Джона Ді, астролога англійського двору, який на декількох сторінках Monas Ierogliphica відкрив усі таємниці космосу, присягаюсь, саме так це називається, monas означає монада”.

“Хіба я щось кажу?”

“Лікарем Рудольфа II є той Міхаель Майєр, що написав книгу про візуальні та музичні емблеми, Atalanta Fugiens, цілий ярмарок філософських яєць, драконів, які пожирають свого хвоста, сфінксів, найсвітлистіше таємне число, будь-що є ієрогліфом чогось іншого. Розумієш, Ґалілей кидає каміння з Пізанської вежі, Рішельє грає в монополію з половиною Європи, а тут усі метушаться з вителющеними очима, намагаючись розшифрувати знаки світу: ну що ви мені розповідаєте, яке там вільне падіння, під ним же (а точніше над ним) сховане щось зовсім інше. А знаєте що? Абракадабра. Торрічеллі конструював барометра, ці ж улаштовували балети, водограї та феєрверки в Палатинському саду в Гайдельберзі. А тут насувалася Тридцятилітня війна”.

“Матуся Кураж, мабуть, аж стрибала від утіхи”.

“Але й вони не лише розважалися. 1619 року палатинський курфюрст приймає корону Богемії, гадаю тому, що йому до смерти кортить панувати над магічним містом Прагою, але за рік Габсбурґи на Білій Горі беруть його в зашморг, у Празі відбувається різня протестантів, Коменському спалюють дім, бібліотеку, вбивають його дружину й сина, він поневіряється від двору до двору, всюди твердячи, якою великою й обнадійливою була ідея розенкройцерів”.