Розділ «4 ХÉСЕД »

“Стривай. Відтак Розенкройц подається до Іспанії і там теж начиняється щонайокультнішими доктринами, твердячи, що він щораз більше й більше наближається до Осереддя всілякого знання. І під час цих подорожей, які для інтелектуала тих часів справді були засобом досягнення всіляких можливих премудростей, він розуміє, що в Європі слід заснувати товариство, яке могло б спрямовувати правлячі кола на шляхи мудрости й добра”.

“Що за оригінальна ідея. Варто було стільки вчитися. Мені хочеться свіжої мамаї”.

“Вона у холодильнику. Будь чемною дівчинкою, піди й принеси, я працюю”.

“Якщо ти працюєш, значить, ти бджілка, а якщо ти бджілка, то поводь себе як годиться бджілці, а тому піди за мамаєю”.

“Мамая — це спокуса, тому нехай іде трутень. А як ні, то піду я, а ти читай”.

“Христе-Спасе, тільки не це. Ненавиджу культуру білих людей. Піду я”.

Ампаро пішла до кухоньки, а мені подобалося пожадати її, дивлячись на неї проти світла. А тим часом C.R. повернувся до Німеччини і, замість того, щоб віддатись перетворенню металів, — що він цілком міг робити, зважаючи на його грандіозні знання, — вирішив присвятити себе духовній реформі. Він заснував Братство, вигадав магічну мову і письмо, які мали бути основою мудрости майбутніх братчиків.

“Ні, я забрудню книжку, дай-но мені прямо до рота, ні — не дурій — ось, ось так. Боже, яка смачна мамая, розенкройцліхе Мутті-я-я… А ти знаєш те, що написали розенкройцери у перші роки могло б освітити цілий світ, який жадібно прагнув істини?”

“І що ж вони написали?”

“Саме в цьому й штука, брошурка цього не каже, а залишає тебе зі слинкою в роті. Це така важлива річ, така важлива, що має залишатись у таємниці”.

“От паразити”.

“Ні, ні, ой, припини. У кожному разі, розенкройцери, збільшуючись у кількості, вирішують розсипатися на всі чотири сторони світу, зобов’язавшись безкоштовно лікувати хворих, не носити одягу, за яким їх могли б упізнати, завжди зливатися з оточенням відповідно до звичаїв кожної країни, зустрічатися один раз на рік і залишатись у підпіллі впродовж ста років”.

“Але пробач, яку ж реформу вони хотіли провести, якщо одна реформа тільки-но відбулася? Що ж тоді зробив Лютер, просто почухався?”

“Та це ж відбувалося ще до протестантської реформи. Тут у примітці йдеться, що з уважного прочитання Fama mа Confessio можна виснувати…”

“Хто може виснувати?”

“Хто може, той може. Не має значення хто. Розум, здоровий глузд… Гей, ти що? Ми тут говоримо про розенкройцерів, про серйозні речі…”

“Дарма”.

“Отож, як можна виснувати, Розенкройц народився 1378 року і помер 1484 року, у гарному віці ста шести років, і неважко здогадатися, що таємне братство немало причинилося до Реформації, яка 1615 року святкувала свою сторічну річницю. Тим паче, що у родовому гербі Лютера є троянда і хрест”.

“Дуже винахідливо”.

“Ти хотіла, щоб Лютер зобразив на своєму гербі жирафу в полум’ї або розтоплений годинник? Кожний — син свого власного часу. Я зрозумів, чий я син, помовч, дозволь мені продовжувати. Десь коло 1604 року розенкройцери, відновлюючи частину свого таємного палацу чи замку, знаходять камінь із забитим у нього великим цвяхом. Вони витягають того цвяха, частина муру падає, з’являються двері, на яких великими літерами написано POST СХХ ANNOS РАТЕВО…”