Розділ «4 ХÉСЕД »

“Що ж йому, бідоласі, ще було робити, утішитись барометром? Але даруй мені, ти ж знаєш, що ми, жінки, не вхоплюємо всього так швидко, як ви: хто ж написав ці брошури?”

“Найсмішніше те, що це невідомо. Дай мені подумати — почухай мені мій розенкройц, тобто між лопатками, ні, вище, трохи лівіше, авжеж, тут. Отож, у тодішньому німецькому середовищі подибуємо неймовірних персонажів. Приміром, Симон Студіон, який написав Naometria, окультний трактат про виміри Соломонового Храму, чи Гайнріх Кунрат, який написав Amphitheatrum sapientiae aeternae[87], твір, повний пов’язаних з єврейською абеткою алегорій та кабалістичних лабіринтів, які, вочевидь, дали натхнення авторам Бата. Всі вони, зрозуміло, були учасниками одного з численних таємних гуртків утопістів християнського відродження. Громадська думка твердить, що автором є такий собі Йоганн Валентін Андрее, адже наступного року він опублікував Хімічні зашлюбини Хрістіяна Розенкройца, однак цей твір він написав замолоду, отже, ідея розенкройцерів варилася у нього в голові вже віддавна. Але окрім нього, в Тюбінґені були й інші ентузіасти, що мріяли про республіку Християнопіль, можливо, вони об’єдналися. Та видається, що вони написали це задля жарту, розважаючись, насправді й гадки не маючи, що навколо цього зчиниться такий гармидер. Андрее все життя потім присягатиметься, що то не він написав ці брошури і що в будь-якому разі то був просто lusus, ludibrium[88], звичайна бравура. Йому це коштувало академічної репутації, він розлютився і почав говорити, що навіть якщо розенкройцери й існують, то всі вони ошуканці. Але все надаремно. Тільки-но ці брошурки виходять, складається враження, що лише на них і чекали. Вчені цілої Європи всерйоз пишуть до розенкройцерів, а оскільки не знають, де їх шукати, то розповсюджують відкриті листи, памфлети, публікують книги. Майєр відразу, того ж року, публікує Arcana arcanissima, де відкрито не згадує розенкройцерів, але всі переконані, що говорить він саме про них і знає про них більше, ніж хоче сказати. Дехто хвалиться, що читав Fama ще в рукописі. Гадаю, в ті часи підготувати до видання книгу, особливо з гравюрами, було справою неабиякою. Ро- берт Флудд 1616 року (він пише в Англії, а друкує в Лейдені, слід урахувати також час на перевезення верстки) розповсюджує Apologia compendiaria Fratemitatem de Rosea Cruce suspidonis et infamiis maculis aspersam, veritatem quasi Fluctibus abluens et abstergens[89], стаючи в оборону розенкройцерів, щоб звільнити їх від підозри, від “плям”, якими їм було віддячено, — а це означає, що вже розпалювалася суперечка між Богемією, Німеччиною, Англією, Голландією, з участю кінних посланців та мандрівних учених”.

“А розенкройцери?”

“Могильна мовчанка. Post сто двадцять annos patebo дуля з маком. Спостерігають за всім із порожнечі свого палацу. Гадаю, саме їх мовчанка й хвилювала душі. Якщо вони не відповідають, значить, існують насправді. 1617 року Флудд пише Tractatus apologeticus integritatem societatis de Rosea Cruce defendens[90], a 1618 року в De Naturae Secretis[91] йдеться, що настала пора відкрити секрет розенкройцерів”.

“І його відкривають”.

“Де там. Він ще більш ускладнюється. Бо виявляється, що якщо від 1618 року відняти обіцяні розенкройцерами 188 років, одержуємо 1430, рік заснування ордену Золотого Руна”.

“А він тут до чого?”

“Не розумію, чому 188 років, адже має бути 120, але всі містичні додавання і віднімання завжди дають бажаний результат. Що стосується ордену Золотого Руна, то це Золоте Руно аргонавтів, і з певного джерела я довідався, що він якимось чином пов’язаний зі Святим Ґраалем, а отже, якщо дозволиш, із тамплієрами. Але це ще не все. Між 1617 та 1619 роками Флудд, який, видно, був письменником пліднішим, ніж Барбара Картленд, віддає до друку ще чотири книги, між якими його Utriusque cosmi historia[92], щось на кшталт коротких зауваг про всесвіт, з ілюстраціями, все у трояндах та хрестах. Майєр набирається відваги і публікує свої Silentium post clamores[93], твердячи, що братство таки існує і пов’язане не лише із Золотим Руном, а й з орденом Підв’язки. Проте він сам надто незначна особа, щоб бути його членом. Можеш уявити собі реакцію тодішніх учених Європи. Якщо розенкройцери не приймають навіть Майєра, значить, ідеться про справді виняткову справу. І от усілякі самозванці почали різними правдами й неправдами пнутися у члени братства. Всі вони кажуть, що розенкройцери існують, але ніхто не признається, що їх бачив, усі пишуть так, ніби призначають зустріч або вимагають авдієнції, але ніхто не набереться нахабства признатися, що він один із них. Дехто каже, що розенкройцери не існують, тому що їх неможливо знайти, інші ж кажуть, що вони існують саме для того, щоб їх знайшли”.

“А розенкройцери наче води до рота набрали”.

“Як риби”.

“Відкрий рота. Тобі належиться мамая”.

“Смакота. А тут починається Тридцятилітня війна і Йоганн Валентін Андрее пише Вавилонську Вежу, обіцяючи, що не пізніше як за рік Антихриста буде переможено, а тим часом якийсь Іренеус Аґностус пише Tintinnabulum sophorum…[94]”

“Як чудово, tintinnabulum!”

“… де й не второпаєш, про що він, до дідька, говорить, але безсумнівним є те, що Кампанелла, чи хто там під його ім'ям, твердить в Іспанській Монархії, що вся та афера з розенкройцера- ми — не що інше як розвага зіпсованих умів… На цьому кінець, між 1621 та 1623 роками усе затихає”.

“Просто так?”

“Просто так. Їм набридло. Як ‘Бітлз’. Але припиняється лише в Німеччині. Це щось подібне до отруйної хмари. Вона пересувається до Франції. Одного чудового ранку 1623 року на стінах Парижа з’являються маніфести розенкройцерів, у яких добрим громадянам оголошується, що представники головної колегії братства перебралися сюди і готові розпочати запис нових членів. А згідно з іншою версією, у маніфестах чорним по білому написано, що йдеться про тридцять шість невидимих, розсипаних по світі груп по шість осіб, і що вони в силі зробити своїх адептів невидимими… Хай йому трясця, знову ці тридцять шість…”

“Які?”

“Про них йшлося у тому документі, який написали тамплієри”.

“Люди, позбавлені фантазії. А що далі?”

“А далі з цього виникає колективне божевілля — одні їх захищають і хочуть з ними зустрітися, інші ж звинувачують їх у диявольщині, алхімії та єресі, твердячи, що за допомогою Астарти вони стають багатими, могутніми і здатними перелітати з одного місця на інше, словом, скандал дня”.