Розділ «6»

Якусь хвилю я вагалась, а потім відкинулася на подушки поруч із ним. Ми сиділи майже в темряві, спостерігаючи за сніжинками, що, на мить блимнувши, зникали в чорній ночі.

— Знаєте… Я колись про те саме прохала свого тата, — нарешті сказала я. — Та якщо я розповім вам, що він відказував, ви матимете мене за божевільну.

— Божевільнішу, ніж зараз?

— Коли мені снились страховиддя або було сумно чи страшно, він співав мені… — Я почала сміятися. — Ой… Я не можу…

— Кажіть далі.

— Він співав мені пісню про Мавпокрай.

— Що?

— Пісню про Мавпокрай. Раніше я думала, що всі її знають.

— Повірте мені, Кларк, — пробурмотів він, — я аніже´ не знаю про Мавпокрай.

Я глибоко вдихнула, заплющила очі й почала співати:

Народивсь я колись в Мавпокраї

І так сильно я прагну там жить, — ить, — ить, — ить.

Як на банджо старому заграю,

То ніхто на ногах не встоїть, — іть, — іть, — іть.

— Господи Ісусе!

Я ще раз вдихнула.

Але банджо моє поламалось.

Я його у майстерню носив, — ив, -ив, — ив.

Там сказали, що струни порвались.

Краще б я нове банджо купив, — ив, -ив, — ив.