Розділ «26»

Я подивилась у вікно на яскраво-блакитне швейцарське небо й почала розповідати йому історію про двох людей. Людей, яким не слід було зустрічатися, які спочатку навіть не сподобалися одне одному, але які зрештою усвідомили, що лише вони могли ідеально зрозуміти одне одного. Я розповіла йому про ті пригоди, які сталися з ними, місця, де вони побували, й речі, що вони їх побачили, ті, яких я навіть ніколи не сподівалась побачити. Я воскресила в пам’яті чарівне небо й райдужне море, вечори, сповнені сміху та дурних жартів. Я намалювала йому світ, далекий від швейцарської промислової зони, світ, у якому він усе ще був тим, ким колись хотів бути. Я намалювала йому світ, який він створив для мене, сповнений див та можливостей. Я дала йому зрозуміти, що він сам, не відаючи того, зцілив мене, й лише за це я буду у вічнім боргу перед ним. Я розуміла, що ці слова стануть найважливішими в моєму житті. Було важливо, щоб це були правильні слова, що не переконували, не намагалися змусити його змінити свою думку, а поважали її. Я говорила йому лише хороше.

Час сповільнив свій хід, застиг. Існували лише ми та моє бурмотіння в порожній, залитій сонцем кімнаті. Вілл багато не говорив. Не говорив у відповідь, не давав сухих коментарів, не проявляв сарказму. Від часу до часу він кивав, тісно притиснувшись своєю головою до моєї, і бурмотів або випускав якийсь звук, що міг бути проявом задоволення від якогось хорошого спогаду.

— Це були, — прошепотіла я, — найкращі шість місяців у моєму житті.

Довга тиша.

— Ти знаєш, Кларк, смішно, але й у моєму.

І тоді моє серце розірвалося. Обличчя покривилось, я втратила самовладання та обійняла його дуже-дуже міцно. Мені стало байдуже, що він відчує дрижання мого тіла, яке ридало. Печаль та горе поглинули мене цілком, накрили й розірвалися в серці, в голові, всередині мене. Я більше не могла. Насправді не могла цього винести.

— Годі, Кларк, — зашепотів він. Я відчувала його губи в себе на волоссі. — Будь ласка. Не треба. Подивись на мене.

Я заплющила очі й затрусила головою.

— Подивись на мене. Будь ласка.

Я не могла.

— Ти сердишся. Будь ласка. Не хочу робити тобі боляче…

— Ні… — знов я крутила головою. — Це не через це. Просто не хочу… — і притулилася щокою до його грудей. — Не хочу, щоб останнім, що ти побачиш, було моє нікчемне, усе в плямах лице.

— Ти все ще не розумієш, Кларк? Так? — З його голосу було знати, що він усміхається. — Це не тобі вирішувати.

Мені довелося деякий час опановувати себе. Я видула ніс і глибоко вдихнула. Врешті підвелася на лікоть і глянула на нього. Очі, його очі, ще недавно такі напружені та нещасливі, були навдивовижу чистими й спокійними.

— Ти пречудовна.

— Смішно.

— Підійди, — сказав він, — сюди, ближче.

Я знову лягла, лицем до нього. Мені було видно годинник над дверима, і раптово я відчула, як час утікає від нас. Я взяла його руку та обвила навколо себе, обхопила його руками та ногами, тісно переплелася з ним, ми були одним цілим. Узяла його руку, досить велику, і вплела свої пальці в його, цілуючи кожну ямочку на них. Він був мені такий рідний. Я знала його тіло так, як не знала Патрикове, — його сильні та слабкі сторони, шрами та аромати. Я так близько поклала своє лице біля його, що риси на обличчі стали нерозбірливими. Я куйовдила його волосся, гладила його шкіру, брови. Сльози невпинним потоком текли по моїх щоках, мій ніс упирався в його. А він весь цей час мовчки спостерігав за мною, ретельно вивчаючи мене, наче хотів зберегти в пам’яті кожну мою молекулу. Він вже наче відступав, відходив туди, де я його не дістану.

Я поцілувала його, намагаючись повернути. Цілувала його, довго притуляючись до його губ, наші подихи змішувалися, а мої сльози ставали сіллю на його шкірі. І я знала, що якісь його малі частинки стануть моїми малими частинками, поглинуті, увібрані, живі, вічні. Я хотіла притиснутись до нього всім своїм єством, хотіла вселити в нього волю до життя, змусити його жити. Я розуміла, що мені страшно жити без нього. «Як же ж це, ти ж руйнуєш моє життя! — хотіла кричати я, вимагати від нього не робити цього. — А я, виходить, не маю навіть права сказати тобі щось про твоє?»

Проте я обіцяла.