Розділ «26»

Ричі, ти тут?

Здорова, Бджілко! Ти сьогодні рано.

Після секундного вагання я набрала такий текст:

Це, напевно, буде найдивніший день мого життя. Я в Швейцарії.

Він знав, що це означає. Усі знали, що це означає. Клініка була предметом гарячих дебатів. Я написала:

Дуже боюся.

То чому ти тут?

Інакше ніяк. Він прохав. Чекаю в готелі, незабаром зустріну його.

Повагалась іще секунду й написала:

Як мине цей день — один Бог знає.

О Бджілко…

Що йому сказати? Як змусити його передумати?

Він зволікав із відповіддю. Слова з’являлися на екрані повільніше, ніж звичайно, неначе він їх дуже обережно обдумував.

Якщо він у Швейцарії, Бджілонько, то він вже не змінить свого рішення.

Сльози застрягли в мене в горлі. А Ричі все ще друкував.

Це не моє рішення. Й не більшості людей на цьому форумі — це не їхнє рішення. Мені подобається моє життя, навіть якби його не завадило змінити. Та я розумію, через що твій друг вважає, що з нього досить. Це виснажує, таке життя, так виснажує, що насправді зрозуміти це неможливо. Якщо він вже намірився, якщо він не вірить, що може бути краще, тоді найбільше, що ти можеш зробити, — це бути там, із ним. Не потрібно судити його вибір. Але потрібно бути там.

Я не могла дихати, мені перехопило дух.

Хай щастить, Бджілонько! Після того зайди до мене. Тобі буде непереливки. У будь-якому разі я б хотів мати такого друга, як ти.

Мої пальці застигли на клавіатурі, але я написала:

Прийду.