Розділ «17»

Вона стояла, спершись рукою на стіл.

— Вілл нещодавно казав, що ви… він думав, що ви, можливо, переїдете у флігель. На вихідні.

Я написала домашній номер Патрика.

— Я подумала, що для всіх буде краще, як я переїду до Патрика. — Я передала їй серветку з номером. — Але я живу недалеко. Відразу ж за промисловою зоною. Це не вплине на мій графік роботи чи мою пунктуальність.

Ми стояли. Місіс Трейнор здавалася схвильованою, вона водила рукою по волоссю, зачіпала ланцюжок на шиї. Урешті, наче не стримавшись, вона випалила:

— Невже ви ніяк не могли почекати? Усього кілька тижнів?

— Пробачте?

— Вілл… Думаю, ви дуже подобаєтесь Віллові. — Вона закусила губу. — Я не розумію… не розумію, чим це вам допомогло.

— Зачекайте. Ви кажете мені, що я не мала переїжджати до свого хлопця?

— Я просто кажу, що це не на часі. Вілл у дуже вразливому стані. Ми робимо все можливе, щоб підтримувати в нім оптимізм, а ви…

— А я що? — За нами спостерігала офіціантка, заклякнувши із записником у руці. — Що я? Наважилася мати власне життя поза роботою?

Вона стишила голос.

— Луїзо, я роблю все від мене залежне, щоб зупинити… це. Ви знаєте, з чим ми зіткнулися. Я просто кажу, що хотіла б, уважаючи на той факт, що ви йому не байдужа, щоб ви ще трохи почекали, перш ніж хизуватися… своїм щастям перед ним.

Я не могла повірити в почуте. Я відчула, як обличчя червоніє, і глибоко вдихнула, перш ніж знову заговорити.

— Як ви посміли припустити, що я зробила б щось, що може образити Вілла. Я зробила все, — прошипіла я. — Я зробила все, що змогла придумати. Я шукаю ідеї, витягую його на прогулянки, розмовляю з ним, читаю йому, доглядаю його. — Мої останні слова просто вибухнули з грудей. — Я прибираю за ним. Я змінюю його клятий катетер. Розважаю його. Я роблю більше, ніж уся ваша чортова сім’я!

Місіс Трейнор стояла непорушно. Вона випросталася на повний зріст, притисла сумочку під пахвою.

— Гадаю, розмову, міс Кларк, закінчено.

— Так. Так, місіс Трейнор. Думаю, так і є.

Вона повернулася й швидко вийшла з кав’ярні. Коли двері зачинились, я зрозуміла, що трусило й мене.

Ця розмова з місіс Трейнор вивела мене з рівноваги на наступні кілька днів. У голові постійно крутилися її слова, що я «хизувалася своїм щастям перед ним». Я зовсім не думала, що мої вчинки можуть вплинути на Вілла. Коли мені здалося, що він несхвально відгукнувся про мій намір переїхати до Патрика, я подумала, що йому не подобається Патрик, а не про якісь його почуття до мене. І що особливо важливо — не думаю, що в мене був надто щасливий вигляд.