Розділ «17»

— Ні, дякую.

— Сьогоднішня страва дня — морквяний торт. Ми його самі печемо. З чудовою начинкою: масляний…

— Ні! — голос місіс Трейнор був різким. — Дякую.

Дівчина ще постояла, щоб ми зрозуміли, що вона образилась, і пішла, умисне розмахуючи своїм записником.

— Пробачте, — сказала я, — ви прохали повідомляти вас про все важливе. Я півночі не спала, намагаючись зрозуміти, чи казати вам це.

Її обличчя трохи зблідло. Я знала, що вона відчувала.

— А як він сам? Ви… ви придумали щось новеньке? Якісь поїздки?

— Він не хоче. — Я розповіла їй про Париж і список, який склала.

Поки я говорила, місіс Трейнор думкою забігала наперед, розраховуючи та оцінюючи все.

— Будь-куди, — промовила вона нарешті. — Я все профінансую. Будь-яку поїздку. Я заплачу за вас. За Натана. Просто… просто переконайте його погодитись на це.

Я кивнула.

— Якщо ви ще щось можете придумати… просто щоб купити трохи часу. Звісно, я заплачу вам і за дальшу роботу по закінченні піврічного контракту.

— Це… це не проблема.

Ми допили нашу каву в тиші, задумавшись кожна про своє. Потай спостерігаючи за нею, я помітила, що її бездоганну зачіску торкнула сивина, а під очима, як і в мене, залягли тіні. Я зрозуміла, що, хоч і сказала їй, мені не полегшало, я просто передала їй власну тривогу, яка щораз більшала. Та хіба я мала вибір? Ставки день у день вищали. Годинник вибив другу, і це, здавалося, вивело її з заціпеніння.

— Мушу повертатися на роботу. Будь ласка, Луїзо, дайте мені знати, як щось придумаєте. Було б краще, якби ми обговорювали це подалі від флігеля.

Я підвелася.

— О, вам може знадобитися мій новий номер. Я щойно переїхала. — Поки вона витягала з сумочки ручку, я додала: — Я переїхала до Патрика, мого хлопця.

Не знаю, чому ця новина так здивувала її. Вона стрепенулась, а потім передала мені ручку.

— Я не знала, що у вас є хлопець.

— Я не знала, що мала повідомити вас.