Розділ «16»

— Мені приємно. Просто… Не знаю. Я дивно почуваюся.

— А не варто. Твоєму батькові потрібна робота. Моєму — кваліфікований майстер.

— Справді? — Я не могла приховати скептицизму в голосі.

— Що?

— І це не має нічого спільного з тим, про що ти недавно запитав мене? Про нього та іншу жінку?

Настала довга пауза. Я навіть бачила, як він сидить там, у своїй кімнаті, й дивиться крізь панорамні вікна.

Потім він обережно почав:

— Ти думаєш, що я шантажував свого батька, щоб він дав твоєму роботу?

Висловлене так питання звучало надумано.

Я знову сіла.

— Пробач. Не знаю. Просто дивно. Час. Усе так збіглося.

— То радій, Кларк. Це гарна новина. Твій тато справиться. І це значить… — Він вагався.

— Що це значить?

— …що однієї пречудовної днини ти зможеш випростати свої крила та полетіти, не турбуючись про те, як там дають собі раду твої батьки.

Здалося, наче він ударив мене. Я відчувала, як повітря витиснулося з моїх легень.

— Лу.

— Так.

— Щось ти принишкла.

— Я… — Я ковтнула. — Пробач. — Я відвернулась. — Мене кличе дідусь. Але так. Спасибі за… те, що замовив слівце.

Я мала завершити розмову. Десь у горлі з’явився здоровецький клубок, і я не була певна, що зможу ще щось сказати.