Розділ «16»

З усім тим, по суті, складання такого списку мені не надто помогло. Лишалося вісім тижнів, а в мене закінчились ідеї.

Через кілька днів після нашої дискусії під шнурком для білизни я повернулася додому й зустріла в передпокої тата. Це було незвично саме по собі (останні кілька тижнів він, здавалося, день при дні лежав на дивані, нібито щоб підтримати компанію дідусеві), але він був зодягнутий у випрасувану сорочку, поголився, і коридор виповнював аромат «Олд Спайс». Я певна, що та пляшка лосьйону в нього ще з 1974 року.

— От і ти.

Я зачинила за собою двері.

— От і я.

Я почувалася втомленою та роздратованою. Усю дорогу додому я розмовляла в автобусі по мобільному телефону з працівником туристичної агенції про місця, куди можна поїхати Віллові, але ми обоє зайшли в глухий кут. Я хотіла відвезти його подалі від дому, але в радіусі п’яти миль від замку не було жодного місця, де б він насправді хотів побувати.

— Ти не проти сьогодні повечеряти на самоті?

— Та ні. Потім я можу приєднатися до Патрика в пабі. А чому питаєш? — Я повісила пальто на вільний кілочок.

Без усього Трининого й Томасового верхнього одягу вішалка стала майже пустою.

— Я запросив твою маму в ресторан.

Я швидко порахувала в голові.

— Я пропустила її день народження?

— Ні-ні. Ми святкуємо, — він знизив голос, наче це була якась таємниця. — Я дістав роботу.

— Не може бути! — Тепер я це побачила: усе його тіло світилося. Він став стрункішим, його обличчя розпливлося в усмішці. Він здавався набагато молодшим.

— Тату, це фантастично.

— Я знаю. Твоя мати на сьомому небі з радощів. Тяжко їй дійшлося останні кілька місяців через Тринин від’їзд, дідуся та все інше. Тому сьогодні ввечері я хочу запросити її кудись, трохи пригостити.

— А що за робота?

— Начальник служби техобслуговування. У самому замку.

Я закліпала.

— Але це…