Розділ «12»

— Зі мною все гаразд. Я просто…

Я дивилась, як блідий комір контрастує з темним піджаком.

— Не хочу йти туди так одразу. Просто хочу сидіти й не думати… — Він проковтнув слину. Навіть у напівтемряві було видно, яких зусиль він докладав. — Я просто… хочу бути чоловіком, який ходив на концерт із дівчиною в червоній сукні. Просто ще кілька хвилин.

Я відпустила ручку дверцят.

— Звичайно.

Я заплющила очі й поклала голову на підголівник. Якийсь час ми сиділи отак укупці, двійко людей, що полинули в стихлу музику, наполовину сховані у тіні замку на місячному пагорбі.

Ми з сестрою ніколи не говорили про те, що сталося вночі в лабіринті. Я не зовсім упевнена, що ми мали, що сказати. Вона трохи мене обняла, якийсь час допомагала знайти мій одяг, а потім марно шукала у високій траві мої туфлі, поки я не сказала їй, що це не важливо. Я б однаково більше їх не носила. А потім ми повільно йшли додому — я босоніж, а вона тримала мене під руку, хоч ми не ходили так, відколи вона вчилася в першому класі, а мама наполягала, щоб я не відпускала її саму.

Повернувшись додому, ми постояли на ґанку. Вона витерла мені вологою серветкою волосся, потім очі, а тоді ми відімкнули вхідні двері й зайшли, немов нічого й не сталося.

Тато ще не спав, дивився якийсь футбольний матч.

— Дівчатка, ви трохи пізно, — крикнув він. — Я знаю, що сьогодні п’ятниця, а все ж…

— Добре, тату, — крикнули ми в унісон.

Тоді я жила в кімнаті, у якій тепер живе дідусь. Я швидко пішла нагору й, перш ніж моя сестра встигла хоч щось мені сказати, зачинила за собою двері.

Наступного тижня я підстриглася. Скасувала свій квиток на літак. Більше я нікуди не ходила з дівчатами з моєї старої школи. Мама була занадто заглиблена у своє горе, щоби хоч щось помітити, а тато пояснив усі зміни мого настрою та мою нову звичку замикатися в кімнаті «жіночими проблемами». Я зрозуміла, ким я була й що зовсім не схожа на сміхотливу дівчину, яка напивається з незнайомими людьми. Я більше не носила нічого, що могло бути витлумачено як звабливе. Я більше не носила одягу, який приваблює чоловіків з «Червоного лева».

Життя повернуло на своє звичне коло. Я влаштувалася на роботу в перукарню, потім у «Булочку з маслом», і те все зосталося далеко позаду.

Відтоді я проходила повз замок, певно, зо п’ять тисяч разів.

Однак після того випадку я ніколи не була в лабіринті.