Розділ «12»

Я неправильно вдягнулась на верхогони, то як могла знати, що не зроблю знову такої помилки? Я спитала Вілла, що краще вдягти, і він подивився на мене так, ніби я збожеволіла.

— Світло вимкнуть, — пояснив він. — Ніхто не буде на тебе дивитися. Всі зосередяться на музиці.

— Ти нічого не знаєш про жінок, — відповіла я.

Урешті-решт я принесла чотири різні вбрання, затягнувши їх в автобус у старезному татовому чохлі на одяг. Це був єдиний спосіб змусити переконати себе піти на все.

Натан приїхав на вечірню зміну о пів на шосту, і, поки він був із Віллом, я зникла у ванній, щоб підготуватися. Спочатку я вдягла те, що називала «артистичним» нарядом, — зелену сукню з припасованими до неї величезними бурштиновими намистинами. Я думала, що люди, які ходять на концерти, мусять бути артистичними та яскравими. Вілл і Натан витріщились на мене, коли я ввійшла у вітальню.

— Ні, — категорично промовив Вілл.

— Щось подібне одягла б моя мама, — додав Натан.

— Ти ніколи не казав мені, що твоя мама — Нана Мускурі[21], — сказав Вілл.

Я чула їхній сміх, коли зникла у ванній кімнаті.

Другим убранням була строга чорна сукня, скроєна по косій, з білим комірцем і манжетами, які я зробила сама. На мою думку, вона була одночасно елегантною і з паризьким шиком.

— Ти наче збираєшся подавати морозиво, — завважив Вілл.

— З тебе була б чудова покоївка, — схвально вигукнув Натан. — Не соромся носити це вдень. Кажу тобі.

— А тепер попроси її витерти пил на плінтусі.

— Еге, він таки трохи запорошений.

— Ви обидва, — процідила я, — завтра питимете чай з «Містером Мускулом».

Я відкинула вбрання номер три — широкі жовті штани, передбачаючи Віллові порівняння з Ведмедем Рупертом, натомість одягла свій четвертий варіант — вінтажну сукню з темно-червоного атласу. Її було зшито для скромнішого покоління, і я завжди потайки молилася, щоб блискавка зійшлася на талії, хоч у ній я мала фігуру як у старлетки з 1950-х. Ця сукня давала «ефект», це було вбрання, в якому просто неможливо не мати чудовий вигляд. Я накинула на плечі сріблясте болеро, обгорнула шию сірим шовковим шарфом, щоб прикрити декольте, наклала трохи помади й увійшла у вітальню.

— Ого! — захоплено вигукнув Натан.

Очі Вілла бігали по моїй сукні. Аж тоді я зрозуміла, що він перевдягнувся в сорочку та піджак. Чисто виголений і з підстриженим волоссям, Вілл був напродиво гарний. Я не могла стриматися від усмішки, коли його побачила. І річ була не в тому, який вигляд він мав, а в тому, що таки доклав певних зусиль.

— Це те, що треба, — сказав Вілл. У його спокійному голосі вчувалась неупередженість. І коли я почала поправляти комірець, він додав: — Але піджак зніми.

Вілл мав рацію. Я знала, що болеро не зовсім пасувало. Я взяла його, обережно склала й повісила на спинку стільця.